8 Грудня 2020
1891
Гуляти вулицями Ніжина зимою – величезне задоволення. Опинившись в полоні краси зимового міста, хочеться, щоб вечір не закінчувався ніколи. Світло високих ліхтарів, які стоять мов охоронці, надає особливий відблиск снігу
На площі стоїть ялинка, як пишна пані, та вихваляється своїми прикрасами. Здалося, що все місто вирішило вийти на прогулянку. На одній з лавок сиділа закохана пара, на іншій – весела компанія друзів, які активно обговорювали наближення Нового року, біля яскравих оленів фотографувалася щаслива сім'я.
Я сіла на лавку... Я відчула вплив оточення на собі, передчуття нового року перенесло мене в дитинство. Мені 7 років. Я в очікуванні святкування. На кухні готується святкова вечеря, що манить своїм запахом, так і хочеться щось вкрасти зі столу. В залі стоїть невелика ялинка, яку ми всі разом принесли, а потім прикрасили старими іграшками. Під ялинкою, оберігаючи її від зла, стоять червононосий Дід Мороз та Снігуронька у красивій, довгій шубі. Телевізор та ялинка освітлювали кімнату. Саме в такій атмосфері я зустрічала Новий Рік у дитинстві.
Розпочався снігопад. Лапаті сніжинки виблискували під світлом ліхтарів, та, долітаючи до землі, губилися у білому полотні. Мороз взяв мене в свої обійми. Час було втікати…
Валентина Гавриленко
