Завантаження ...
banner

Тетяна Винник: "Якось я прокинулася і зрозуміла, що мені необхідно просто поїхати..."Інтерв'ю

16012022_nkjhgjghjgjh.jpg

Тетяна Винник — знана ніжинка, громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач…Нині Тетяна емігрувала – проживає та працює в Ізраїлі. Багато хто цікавиться - Де наша Тетяна Винник?

Журналісти редакції  Mynizhyn.com  мали можливість поспілкуватися з пані Тетяною та дізнатися про її життя та творчі плани.

 

- Чому поїхали з України? (коли й куди)  

 -  Якось я прокинулася і зрозуміла, що мені необхідно просто поїхати, необхідне було перезавантаження. Був важкий час – і психологічно, і фізично, і фінансово. Від себе, звісно, не втечеш, проте я ризикнула. Куди я їхала? Просто у нікуди. Мені запропонували поїхати в Ізраїль. Напевно, нічого випадкового у житті не буває. Тому що на той момент Земля Обітована мені була необхідна як ніколи. У 2019 році ми з сином прикрасили ялинку і через кілька днів, перед новим роком, я уже була на літаку однієї з українських авіакомпаній – високо над землею. На другий день одразу відвідала Єрусалим та Вифлеєм. Оскільки це був новорічно-різдвяний період, важливо було почати новий рік зі святих місць, які б наповнили своїм світлом і спокоєм. Напевно, символічно для мене у цей час було пройти однією із найбільш знакових для усього християнського світу вулиць Старого міста в Єрусалимі. Віа Долороза – вона починається біля Левиних воріт і веде до Храму Гроба Господнього. Це шлях Ісуса Христа перед стратою на горі Голгофа. Свого часу мусульмани забороняли на цій вулиці масові заходи, проте після того, як Старим містом заволоділи хрестоносці, до святих місць у Єрусалимі почали прибувати паломники, які прагнути пройти слідами хресного шляху. Для мене на той час потрібна була віра, і я також мала можливість пройтися цим шляхом – шляхом, де в останні роки свого життя ходила Діва Марія, оплакуючи ті місця, де ступала нога її Сина. Спочатку кількість станцій на Хресній дорозі налічувала понад 20. Потім ця кількість неодноразово змінювалася, і лише в 17 столітті визначилися на числі 14. Також я побувала у палестинському місті Вифлеємі, яке розташоване на західному березі річки Йордан. Вифлеєм згадується в Біблії неодноразово під назвами: Ефрата з арамійської мови «родючий", і Бейт-Лехем що означає «Будинок хліба». Вифлеєм, як відомо, друге за значущістю місто після Єрусалиму у християнському світі. Тут згідно з біблейською легендою Пресвята Діва Марія народила Ісуса. Доторкнутися до цих місць було вкрай важливо. І ці події в моєму житті додали сил і віри у себе.

- Чим там займаєтесь?

 - Я працюю досить багато. В Ізраїлі немає легкої роботи для іноземців. Але тут цінуються люди різних робітничих професій. 

- Тетяно, чи важко було пристосовуватися до інших умов життя: мова, люди, клімат, оточення, кухня…  

 - Оскільки я приїхала взимку, для мене тепла зима в Ізраїлі була як бальзам на душу. Взимку ходити у футболці і їсти полуницю, яку тут вирощують і продають цілий рік, було незвично. Люди дуже привітні, завжди допоможуть і нагодують, багато репатріантів з колишнього пострадянського простору, з України зокрема. Я оселилася у місті Бат-Ям, неподалік від моря, і кожного шабату, вихідного дня, який припадає на суботу (в Ізраїлі є тільки один вихідний день) ходила середземноморським узбережжям. Я закохалася у ці бурхливі й неспокійні хвилі, в аквамариновий колір і жовтий пісок. Мову я поступово вчу, не так швидко, як хотілося б, оскільки багато працюю, але є бажання вивчити іврит. Навіть переклала українською вірші кількох ізраїльських сучасних письменників. І скоро вийде книжка, де сім українських письменників представили в еміграції твори митців країн, у яких вони живуть. Мені теж запропонували, і я із задоволенням погодилася взяти участь у цьому проекті, це був цікавий досвід. Скоро має вийти книжка, із нетерпінням чекаю цієї події, про яку повідомлю, звісно, на своїй сторінці у соцмережах.

- Література є важливою частиною Вашого життя. Над чим нині працюєте?  

 - Нового пишу мало, нема часу, просте намагаюся довести до пуття те, що вже написане – редагую, працюю з видавництвами. Тримаючи інтригу, скажу, що має вийти книжка про одну із визначних постатей Чернігівщини й Ніжина зокрема. Неймовірну жінку, яка стала святою. Ілюструвала книжку ніжинська прекрасна художниця Юлія Петренко. Коли справа буде зроблена, обов’язково про це дізнаються і ніжинські видання, які завжди активно співпрацювали з усіма моїми проектами, що дуже приємно, Таню. Дякую і Вам також.

- Ви ідейниця проведення масштабного  Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному артпростір «Литаври». Останні роки він не проводився, чи плануєте в подальшому його відновити.  

«Литаври» - це фестиваль, який я робила з великої любові до свого краю і до літератури. Робила його і з порожнім рахунком громадської організації Центр новітніх ініціатив та комунікації, і зі зламаною ногою - на милицях… Хто був поруч, той знає… На жаль, відійшли у вічність люди, з якими було приємно і надійно співпрацювати – письменниця й очільниця Чернігівської організації НСПУ Ганна Василівна Арсенич-Баран та керівниця ДНЗ 13 «Берізка» Примушко Наталія Миколаївна. Для мене особисто втрата цих двох людей була сильним потрясінням. Нехай їхні світлі душі знайдуть спокій у Царстві небесному… Я завжди за те,  аби «Литаври» били у сполох на теренах літературної Чернігівщини, якщо з нами співпрацюватимуть і чиновники, і митці, і меценати, тому що для успішної реалізації цього проекту потрібні чималі кошти.  

- Які творчі плани?  

 - Нині доопрацьовую кілька книжок. Сподіваюся, що в новому році буде з чим прийти до читача.

- Чи плануєте повертатися?

 - Звісно, планую. Ізраїль для мене став теж уже домом, але Україна – це Батьківщина.  

- Як святкували, Новий рік, Різдво?

 - Святкувала вдома, після робочої п’ятниці приготувала оселедець під шубою, як же ж без нього?! Спекла апельсиновий різдвяний кекс, купила шампанське. Звісно, як у всіх – і ялинку теж прикрасила. Юдейський або релігійний Новий рік в Ізраїлі називається Рош-Ха-Шана. Його святкування випадає на вересень-жовтень і безпосередньо залежить від місячного календаря. Згідно Торі, саме в цей день Бог створив світ, тому від нього і ведеться відлік часу. Літочислення, загальноприйняте в світі, відстає від єврейського на 3761 рік (тобто в 2017 році настав 5778 єврейський рік). Всі іудеї вірять, що в перший день Нового року Бог оцінює справи всіх, хто живе на землі, які вони вчинили за рік, і виносить рішення про плани на рік прийдешній. Тому вони вимовляють молитви і дотримуються певні ритуали. Репатріанти з постколоніального простору святкують також Новий рік 1-го січня, прикрашаючи святкове деревце. Коли цвітуть троянди, на середземноморських хвилях ширяють серфінгісти, а сонце гріє так, що можна засмагати, новий рік сприймається не так, як у нас – із хурделицею та ковзанами. Але в кожному світі є свої переваги. Попри всі складнощі, ковід, війну з Палестиною, віддаленість від рідних людей, мені подобається торкатися до священної історії цієї величної країни, пізнавати її, вивчати.

- Що б побажала ніжинцям у новому році?

 - Усім добрим людям я бажаю найперше здоров’я і радості. Нехай енергія любові Різдва завжди зігріває ваші серця.

Дізнавалася Тетяна Марченко

Свята земля...

Набережна. Бат-Ям