Поезія «Красиве серце»

Б’янка Ганна, голова ГО «Час для нас» волонтерської молодіжної організації, волонтерка Червоного Хреста, благодійник, громадська активістка, викладачка кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, консультантка в методі позитивної психотерапії

Заздалегідь плануючи Чернігівський цикл проекту «Сповідь», ми вже знали, що в Ніжині на нас чекатиме зустріч із цією дивовижною людиною. Та наш знімальний графік був настільки напружений, що ми змогли зустрітися лише в останній день перебування в цьому чудовому місті.

Шлюб з коханим чоловіком змінив лише її прізвище, але не її саму. Тому попри можливості, що відкрилися для неї, як для дружини громадянина Швейцарії, Ганна Б’янка залишилася українкою, волонтеркою, педагогом та не полишила жодну зі своїх численних справ на благо українства.

Просто її душа тут. В Україні. Допомагати, підтримувати тих, хто опинився в біді, навчати юних українців — це те, чим сповнений кожен день її життя. Така людина. Така душа. Пані Ганна свідомо стала на цей непростий шлях, впевнено йде ним та віддає таким важливим справам усю себе.

Коли я побачив в стінах Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя Ганну Б’янку, її очі та посмішку дорослої дитини, я одразу згадав такі ж чисті й красиві очі неймовірних дівчат волонтерів, котрими сьогодні так багата наша рідна країна. Вони живуть Україною та українством і крилами своєї душі обіймають тих, до кого прийшло лихо.

Я не стану перераховувати їх імена та прізвища. Я просто скажу від усього серця, що там, в тій кімнаті, в аудиторії для роботи з маленькими дітьми, на мене дивилися мудрі очі сильної жінки, котра по-дитячому щиро вірить у добро і силами своєї величезної душі наповнює добром цей світ.

Ось такі вони у нас: водночас тендітні та сильні, юні душею, але дивовижно мудрі. Чесні. Неспокійні. Милосердні серця, котрі відчувають чужий біль, наче власний та будь-що прагнуть його розрадити. Такі рідні-рідні, наші українські Берегині. Щось в цих душах є таке, від чого щемить власна душа і ніби лунає мелодія самотньої скрипки.

Якось одразу прагнеш пройтися спорожнілими вулицями та зробити ковток гіркої кави. Щось неймовірно глибоке є в цих дивовижних дівчатках, котрі не зважаючи ні на що так самовіддано люблять нашу країну і роблять її кращою не тільки своєю працею, а самою своєю присутністю посеред нас. Щось в них є таке, від чого хочеться у місті, що засинає, раптом пошепки заспівати мелодійну українську пісню. Щось вони будять в нас таке, від чого хочеться жити…

Ганна Б’янка (Бондаренко). Така проста, відкрита та щира, але водночас глибока та мудра людина. Щиро віруюча душа. Милосердна. Любляча. Я зізнався їй. Якось самі собою полинули слова, коли я відчув її самовідданість та силу.

Інколи я не витримую байдужості та цинізму соціуму і прагну поїхати звідси назавжди. Але тільки після завершення війни. В такий час я Батьківщину не полишу. «Сповідь» потрібно завершити перемогою.

Вона уважно подивилася мені в очі й, мабуть, побачила біль. Ця людина стала для мене прикладом мудрості та терпіння у ставленні до численних недосконалостей та негараздів нашого буття.

«Я не поїду! Поки не закінчиться війна», – подивившись їй у слід подумки промовив я. Не поїду. Поки ми молимося Всевишньому про мир на нашій землі, а не дякуємо за те, що він нарешті настав.

Я закриваю очі та бачу, як вона подає мені руку. Руку друга. Руку волонтера. Руку Берегині. Я з повагою схиляю голову перед тими, хто так сильно та безумовно любить нашу з вами Україну. Любить назавжди, хай щоб не сталося.

nasha-versiya.com.ua

Читати по темі:

Нове покоління митців: ніжинські студенти у програмі “Сповідь” Олега Володарського. Відео

Матушка Дарія душею обіймає кожного і наповнює дім Божий теплом, затишком й любов’ю

Знаю, що навіть там… в Небесній Обителі Наталія Миколаївна буде молитися за свою Україну — Олег Володарський (відео)

Професор Луняк вивчає суворий та принциповий шлях становлення нашої Нації, а потім навчає мудрості віків юних українців — Олег Володарський (відео)