У мирному житті Дмитро був будівельником. Війна змусила його піти на захист України та боронити рідну Чернігівщину.
Про вторгнення військ рф в Україну Дмитро дізнався з новин, оскільки мав проблеми зі здоров'ям, то до територіального центру комплектування пішов 4 березня.
Брав участь у боях у районі Новоселівки поблизу Чернігова, де пройшов «бойове хрещення». З 9 березня по 1 квітня Дмитро перебував у російському полоні.
«Тортури, допити, знущання, побиття… Особливо перші три дні. Возили територією області, по підвалах, на голові постійно була шапка, очі заклеєні скотчем. Це було перед відправкою до фільтраційного табору в Курську область», - розповідає Дмитро.
Як повідомляє чоловік, у військових найбільше хотіли дізнатися про «Азов», «Айдар», «Правий сектор» та причетність до цих підрозділів. Цивільних звинувачували в тому, що ті навідники, зв’язківці, допомагають армійцям, випитували розміщення позицій та напрямок ведення вогню.
Потім чоловік потрапив до СІЗО у місто Курськ. У камері з 12 осіб було двоє військових, один – митник та дев’ятеро цивільних. Усі між собою розмовляли пошепки, а якщо говорили голосніше, то російські вартові виводили українців для «воспітатєльних момєнтов». Серед мирних були мешканці Сумської, Чернігівської, Київської, Полтавської, Івано-Франківської областей, з Гостомеля.
«Когось - із дому (забирали), когось – з укриття. Деяких із машини витягали, коли ті за продуктами їхали. У кожного була своя історія», - говорить армієць.
В полоні були і жінки, але в окремій камері. Дмитро до останнього не знав, що його забирають з полону, тільки коли з машини побачили білі прапори, зрозуміли, що привезли на обмін. Росіяни шуткували, що «Веземо розстрілювати».
«Вони прийшли, назвали прізвище, переодягли у чужу військову форму. І на літак. Здається, робили три приземлення, якщо не помиляюся. Тобто по різним містам росії збирали людей. Потім повезли і знову з пересадками».
Співкамерники Дмитра просили знайти їхніх рідних, якщо той опиниться на волі. Каже, деяких знайшов, зокрема через соціальні мережі та групи, деяких не вийшло. Після полону Дмитро провів два тижні у лікарні на реабілітації і знову повернувся на службу у рідний батальйон.
ОК «Північ»
