Так Олександр, позивний "Полтава", говорить про вишиту серветку, яку подарувала донька. Цілує її та посміхається, ніби перед ним не серветка, а донька.
Боєць родом із Полтави, тому і позивний відповідний. Про напад росії 24 лютого "Полтава" дізнався у Франції, де працював далекобійником. Зателефонував дружині, та підтвердила: "Так, над нами пролетіли ракети".
Для мене російська агресія не була раптовою, вона триває вже понад 8 років, – говорить «Полтава». – Я воював на Донбасі у 2014-2015 роках. Хіба я зараз міг залишитися за кордоном? Перекладними дістався додому. Півтори години побув удома, обійняв рідних, взяв свої бронежилет, каску та поїхав до військкомату.
Потім Олександр потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців і зі своїм підрозділом приїхав на позиції. В бою під Мощуном він зрозумів, що має поряд надійних людей, які завжди прикриють спину. Ще в 14-у році він казав, що є бойові побратими, за яких Олександр віддасть життя. "З початком повномасштабного вторгнення можна сказати, що мільйони українців є моїми бойовими побратимами", - говорить Олександр.
І дітки, і дорослі – усі, у кого Україна в серці. За яких я готовий життя віддати, щоб Україна жила, процвітала, була найсильнішою державою. Зараз кожен тримає свій фронт – хтось на передових позиціях, хтось, допомагаючи армії.
"Волонтери – великі молодці! Взяти хоча б пікап, подарований ними. Він у нас прожив, на жаль, недовго – в результаті обстрілів автомобіль був знищений. Але за своє коротке життя він встиг врятувати багато життів – на ньому вивозили 300-х", - додає військовий.
"Полтава" гірко додає, що ніколи в житті не хотів би, аби його дитина і мільйони інших знали, що таке війна, вибухи, бомби. Проте, як би не було тяжко, він упевнений, що Україна переможе.
ОК "Північ"
