"Зі мною нічого не може статися, бо за мене стільки жінок моляться!"

Боєць більше 20 років пропрацював у лісовому господарстві, саме тому і отримав позивний "Лісник".

Останні роки він працював у туристичному напрямку у парку природи "Беремицьке" на Чернігівщині. З військового досвіду – тільки строкова служба у навчальному центрі в Десні. Захисник розповідає, що 24 лютого він був удома, поснідав, потім подзвонив керівник, який повідомив, що на роботу ніхто не виходить. Дізнався, що почалася масштабна агресія...

"Хоча вважаю, що війна вже триває вісім років, - розповідає захисник Чернігова. – За станом здоров’я мене не взяли до війська у 2014-у, прописали, що я обмежено придатний у військовий час. Коли почалося вторгнення, я не витримав, іншого виходу не бачив", - розповідає військовий.

"Лісник" утримував позиції у складі визначеного підрозділу 1 окремої танкової Сіверської бригади зі сторони Новоселівки та мікрорайону Бобровиці Чернігова, а саме був на лижній базі.  

"Нашим завданням було вести спостереження та відбивати атаки противника. Ми піддавалися артилерійським обстрілам, авіаударам. Було відчуття, що ворог штурмує на 40 чоловік, а цілий батальйон", - розповідає боєць.

Далі "Лісник" додає, що знаходився на спостережному пункті, був потужний авіаудар. Перший та другий поверхи будівлі були майже знищені. Він знаходився наверху. Усе, зокрема спальне приміщення військового, згоріло. Усі підняли ґвалт і почали шукати "Лісника". 

"А я вижив. Кажу, зі мною нічого не може статися, бо за мене стільки жінок моляться! Бог має почути їх", - говорить боєць. 

А за нього молилися дружина, мати і сестра. А ще Чернігів вистояв, на його думку, завдяки впертості. Сили ворога були набагато більшими, українським захисникам справді не вистачало техніки та озброєння. Найстрашнішим називає не авіаудари, не прицільні постріли майже впритул, а коли виносиш мертвого побратима.