Завантаження ...
banner

"Ця війна нагадує партію в шахи між розумною людиною і клінічним ідіотом"...

289775885_2177123159135137_3091171664654967291_n.jpg

До 2014 року Сергій не мав жодного стосунку до військової справи. Працював менеджером у сфері логістики, а перед самим початком російської агресії – керуючим магазину. Коли почалася війна, одразу пішов до військкомату.

Після демобілізації у 2015 році Сергій повернувся додому, до цивільної роботи. Потім працював у військовому комісаріаті. Незадовго до повномасштабного вторгнення росії звільнився з лав Збройних Сил України. Як виявилося, ненадовго...

 

"Коли я був маленьким, дід з бабою багато розповідали про Другу світову. Що вони робили, як жили. І я завжди думав: "Пощастило ж людям застати такі часи, зробити свій внесок у перемогу. От було б класно, якби я спромігся на щось подібне". Домріявся... Але ні про що не жалкую! Ми вже перемогли. Україна однозначно визнана світом, а росія - заблокована. І це вже не зміниться".

Сергій розповідає, що очікував нападу. Ще на початку лютого він зв’язався з побратимами, з якими воював. Боєць був упевнений, що росіяни одразу вимкнуть зв'язок по всій країні, тому вони заздалегідь прописали маршрути висування, години і місця зустрічі з побратимами. Зв'язок не вимкнули, а повномасштабне вторгнення відбулося. 24 лютого Сергій закрив усі нагальні справи на роботі, 25-го виїхав, а 26-го вже був у 3-й отбр.

 

"Ця війна нагадує партію в шахи між розумною людиною і клінічним ідіотом. І всі ніби розуміють, що розумний переможе, але є нюанс – у розумного 16 фігур на полі, а в ідіота – 160. Разом із тим, вже усі зрозуміли, що їхнє "потужне військо" – міф. Друга армія світу?! Та вас прості менеджери б’ють, як мух на підвіконні!"

За словами командира, в його підрозділі усі бійці мотивовані і завзяті, навіть ті, хто до кінця лютого не мав жодного бойового досвіду. Кожен готовий битися і захищати свою землю.

 

"Про такий колектив можна тільки мріяти. Коли готуємося до виїзду і я визначаю екіпажі, які будуть виїжджати, хлопці навіть ображаються: «А чому знову вони, вони минулого разу їздили, тепер давайте ми поїдемо». Це дуже класно. З такими людьми хочеться працювати.  Знаю багато мобілізованих хлопців, які дадуть фору кадровим військовим".

За цей час підрозділ Сергія взяв участь у багатьох боях. Один із епізодів, який закарбувався в пам’яті, – коли ворог підбив танк з його екіпажем. Захисник розповідає, що навіть не думав, що при швидкості польоту снаряду близько 850 м/с ти його так чітко бачиш і супроводжуєш очима весь його шлях. В останній момент згадав, що потрібно відкрити люки, щоб не здетонувало БК. Все, що він встиг зробити, доки супроводжував цей снаряд поглядом – підняти руку і відкрити люк. Далі – влучання. Але все закінчилося нормально. Екіпаж евакуювався, а механік-водій, перш ніж вискочити з танку, увімкнув задню передачу. 

 

"Ми відбігли назад, дочекалися, доки наш танк від’їде назад, сіли на нього. В результаті нам не тільки вдалося вивезти свій танк, а й дотягнути інший, з підбитим двигуном. Ще й важкого 300-го зуміли забрати", - говорить Сергій.

 

Старший брат Сергія помер, коли йому було два роки.

 

"Мати часто казала: "Ти в нас лишився один, тому дуже хочеться, щоб своє життя ти прожив правильно". І це відчуття, що потрібно жити за двох, тримає мене і підштовхує, - зізнається чоловік. – Я дуже не хотів, щоб наші діти бачили війну. І розповідати їм про неї теж не дуже хочу, Єдине, що сказав би: вчіть історію, тому що часи змінюються, а наш ворог з давніх часів – ні. І якщо так складеться, що ця війна не закінчиться розпадом росії, гадаю, через 50-100 років ми знову повернемося на це саме коло. Вони не можуть по-іншому. У них на підсвідомому рівні закладено, що треба не розвивати своє, а забирати чуже. Тому маємо зробити все можливе, аби цього не трапилося знову".