Завантаження ...
banner
banner

"Якщо вони тримаються, то й ми повинні бути стійкими!" - ніжинці про чотирилапих під час війни

145.jpg

Звірства війни в Україні перетворили на катастрофу життя не лише мільйонів українців, а й тисяч собак та котів. Щодня війна пише все нові історії, часто змушуючи ціпеніти від жаху. Та навіть втративши все, чи не єдиний спосіб отримати новий сенс життя – це почати про когось піклуватися. Навіть про маленьку тварину. Самі себе вони врятувати не можуть.

Люди розповідали, як годували своїх чотирипалих під обстрілами, де добували їжу, коли її не вистачало, як одягали на вушка собакам хустки, аби вони менше боялися і носили їх з собою з квартири у підвал. Як жили домашні тварини під час війни у Ніжині? Про це журналісти MYNIZHYN.com поговорити з жителькою Ніжина Світланою Кисіль.

- Скажіть скільки у вас вдома тваринок і розкажіть, хто саме? 

- У нас зараз велика родина, і я називаю їх своїми дітьми. Три кішки: Буся (це "главарь" - бабуся всіх наших чотирилапих), Бетті (спочатку думали, що це кіт, і він був у нас Бетменом) та Марта; а ще маленький котик Байрік-Льова, песик Тіматі, і кролик Жорік. 

- Ого, то у вас велике господарство! Як ви разом з ними переживали складні часи, коли у нашому регіоні були активні бойові дії? Як поводили себе тваринки, як реагували на вибухи, як вони відчували небезпеку?

- Коли почалася війна, пам’ятаю, як Буся сама скочила мені на руки і ніби просилася "Не відпускай мене!". Мабуть відчувала страх всього, що коїться. З моменту війни наша "сувора кішка" хоче завжди бути поряд зі мною, спить поруч, хоча раніше неможливо було затягнути її до ліжка. Марта до нас прийшла з війною. Напередодні, 23 лютого, ми привезли її до Ніжина від родичів. Всю дорогу вона їхала спокійна, відчуваючи мою любов і тепло. А 24 лютого, біля 5 ранку, дуже почала нервувати і бігати по будинку. Розумні тварини – зрозуміли все раніше нас. 

Для повного щастя Марта народила місяць тому Байріка-Льову, який дуже лячно реагує на сирени! Страшно дивитися, як тварини пропускають все через себе. Після цього не кажіть, що вони бездушні! По песику на даний час можна орієнтуватися на авіацію. За хвилину-дві до того, як в небі гуркоче, він починає голосно гавкати на небо, немов готовий розірвати його. 

- Які неординарні, можливо зворушливі історії можете розповісти про своїх домашніх улюбленців? 

- Пам’ятаю, як з'явилась у мене перша тваринка. Йдучи додому з роботи, побачила, як жіночка роздавали котиків. Мені в очі кинулася маленьке кошеня з хворими очима. Я запитала: "Що з котиком?"; А вона відповіла: "Це кішечка. Візьміть її – вона вам буде кращою подругою". Кицька так подивилась мені в очі, що я просто не могла її залишити, бо хвора тварина нікому не треба, і її життя було б на вулиці. Коли йшла з маленькою кішечкою в коробці, під ноги мені вибіг маленький песик! І що ви думаєте? Приїхали ми додому втрьох. Чоловік питає: "Що це?". Я кажу: "Ти ж вівчарку хотів, я тобі дарую". А це був звичайний дворовий песик, кинутий на голодну смерть. 

А колись до нас прийшли друзі, і поки ми пили каву, собака затягнув кудись взуття нашого знайомого, і йому прийшлося йти додому босоніж, бо його черевики ми знайшли лише наступного дня! Цікаво, що все взуття чоловіка він гризе і тягне подалі будинку, а до мого й не доторкнеться. А зараз, як він мені вилизує сльози, коли я плачу, це треба бачити!.. А в повсякденному житті дуже боїться води, бо як діло доходить до купання, то хоч заспокійливу пігулку йому давай! 

Пам’ятаю, в 2014 році я захворіла і на 3 місяці виїздила на лікування за кордон – то кішка мене весь час чекала на зупинці, мабуть думала, що я на роботі і ось-ось маю повернутися. А коли я приїхала, вона заплакала, як людина... В період війни трапилось весела історія з моїми котами. Вранці, пораючись на кухні, я почула гучне нявчання. Виходжу на веранду і бачу, що мої коти притягнули здоровенну рибину, близько двох кілограм і звуть мене, аби я їх похвалила за "улов"! З такою сім'єю не пропадемо! (сміється – авт.) 

- Хто допомагає вам з ними впоратися, піклуватися, лікувати, годувати, і т. п.? 

- З війною тяжко було з їжею для моїх улюбленців. Хоча ми кормами не годуємо, але варимо кашу з рибою та куркою. Добре, що я запаслива і завжди в холодильнику маю для них різні смаколики. Але під час бойових дій була проблема з кашею для наших чотирилапих, бо вони її дуже полюбляють. Кашу прийшлося заміняти на кукурудзяну муку, яка в нас на той час була, дякуючи другові, Дмитру Коростиленко. Замість куриці, давала тваринкам свою тушонку. А рибу взагалі шукали всім містом і, дякувати добрим людям – знаходили! Враховуючи те, що я волонтер БФ "Українська незламна душа", вдома буваю рідко. Зараз треба допомагати ВПО, ЗСУ і т. д., і в догляді за тваринами мені допомагає чоловік, бо сама б я не впоралась. А коли нас обох немає вдома, то наші маленькі друзі не лишаються голодними, тут нам допомагає моя подруга Людмила Кубрак. 

- Чи можете сказати, чому нам потрібно у них повчитися? Чому вони навчили вас? 

- Повчитися треба гуманності – це по-перше! Людина, яка вміє розуміти собаку чи кота, не зможе образити їх чи навіть подумати про жорстоке поводження з ними, а пізніше цю поведінку буде накладати і на свої стосунки в суспільстві. По-друге – вірності! Вони вміють дарувати тепло і ніжність безкорисливо, у відмінності від людей. По-третє – любити без жодних умов. Собаки люблять нас безумовно. У якому б ми не були настрої, вони махатимуть хвостиками, вибігаючи нам назустріч. Навіть якщо їх щойно насварили, вони одразу пробачають і так само лізуть до нас зі слинявими цілунками. Любити когось без жодних умов – складно, проте, якщо бодай зробити спробу, світ стане трохи кращим. 

Мої тваринки навчили мене брати відповідальність. В мене є рідні за кордоном, і вони гукали мене до себе, але я розуміла, що своїх домашніх улюбленців не можу вивезти з собою, а вони також є моя сім'я. Ви зрозуміли, чому я залишилася на Батьківщині? Тому що ми несемо відповідальність за тих кого приручили. Зараз основна моя справа – це волонтерство, але після нашої Перемоги у мене є мрія, яку хочу втілити в життя: заснувати у нашому місті притулок для бездомних тварин! Не можу без болю в серці дивитись на цих голодних тваринок, у яких немає ані господаря, ані домівки!

***

Також жителі Ніжина розповідають, що під час активних бойових дій не залишали своїх домашніх улюбленців, забирали їх з собою у підвали, носили на руках та намагалися нагодувати.

 

"Я кожного дня їздила на дачу під обстрілами, аби нагодувати котиків та собак. Я приїздила, а вона налякано ховалися, хто де. Адже в мирний час вони всі гуртом зустрічали мене прямо біля хвіртки! А в ті небезпечно гіркі дні приходилось їх гукати та шукати по всіх закутках. А мій папуга взагалі замовк і досить довго мовчав… Тільки декілька тижнів тому знову заговорив", - розповідає жителька з району Гуньків, Надія.

 

Ніжинка Олеся, яка перебувала під час обстрілів у селі, неподалік від Ніжина, розповіла, як реагували чотирилапі на постійні вибухи. 

 

"Пам’ятаю, як мої пес і кіт реагували на вибухи та на військову техніку, особливо на танки, які їхали мимо нашого двору. Чесно сказати, я переживала за наших домашніх улюбленців і було боляче думати про те, як їм страшно! Адже я не можу пояснити чотирилапим, що зараз відбувається у нас, вдома!... Але коли були вибухи і досить тривожно було нам, кицька солодко спала на підвіконні, нібито нічого й не відбувається, а пес мовчки споглядав на все це і періодично заходив та виходив з будки. Інколи обурено гавкав під час вибухів, демонструючи цим, мовляв, непорядок! Понаїхали тут! Тож, дивлячись на них, трохи було соромно за свій страх, і це було свого роду "заспокійливе", адже, якщо вони тримаються, то й ми повинні бути стійкими і навчитися такій витримці у наших розумних маленьких друзів!".

 

 

 

Фото з архіву Світлани Кисіль.