Завантаження ...
banner
banner

Підірвався на міні і залишився живий: історія ніжинського бійця

789654.jpg

Війна це не така класна штука, як може комусь здаватися. Вона забирає кращих із кращих, руйнує на своєму шляху безліч домівок, населені пункти, міста і містечка, назавжди змінює життя багатьох людей.

«Ти не смій не вернутись назад ради тих, що там вдома чекають, що у Небо за тебе взивають, ти живим повертайся, солдат»!

Сьогодні MYNIZHYN.com розповість про одного з ніжинських бійців, який в перші дні повномасштабного вторгнення пішов захищати рідне місто. Детальніше про Татула Оганяна читайте у нашому матеріалі.

«Татул підірвався на протитанковій міні і дивом залишився живим, йому відірвало обидві ноги. Будучи жителем Ніжина, у перші дні війни взяв зброю та став на захист своєї Батьківщини, міста та країни. Без важкого озброєння їхня група відбила кілька штурмів і змусила ворога йти в обхід, що дало змогу виграти такий цінний і потрібний час для захисту столиці. На питання: чим допомогти, відповідає, що все є і нічого не потрібно.
Оптимізму та енергії в нього більше, ніж у більшості людей. Про таких героїв неможливо мовчати. Отак, без зайвих питань, люди захищають рідні для себе землі. Це гордість, це не перемогти»! - так пишуть про нього друзі в соцмережах.

«Все, що в мене є на сьогоднішній день: моє життя, моя родина, моя земля – це Україна»

- Ранок – 24 лютого 2022. У кожного свої спогади, емоції, своя історія. Який він був для вас, де ви були в той момент, чи вірили, що війна прийшла й на нашу землю? 

- Я до останнього сподівався, що війни все ж таки не буде. 24 лютого ми з друзями зібралися на зимову риболовлю, але о 5 ранку мені зателефонували і сказали, що в Україні розпочалася повномасштабна війна. Після такої гіркої звістки зрозумів, що життя таким як раніше вже не буде, і треба збиратися та звертатися до військової частини, брати в руки зброю, аби приймати участь у захисті Батьківщини. 

- Чому ця війна почалася? Що ви думаєте про це? 

- Мабуть тому, що ми живемо краще, ніж росіяни, у нас більша воля до свободи, ми більш незалежні і завжди прагнемо до кращого. Росія завжди хотіла пригнічувати волелюбний народ і, мабуть, це являлося основною причиною того, що вони хотіли зробити нас такими, як вони а може навіть і гіршими. Будемо сподіватися, що їм це не вдасться.

- У перші дні війни ви взяли зброю і пішли захищати Батьківщину. Ви такий патріот України – що вас спонукало до цього? Чи зважували тоді всі «за» і «проти»? 

- Ні для кого не секрет, що я являюся вірменом за національністю, але все своє свідоме життя живу в Україні. Батьки мої давно в Україні, я тут одружився, діти мої тут народилися, тобто все, що в мене є на сьогоднішній день: моє життя, моя родина, моя земля – це Україна. Тому, я навіть не вагаючись, взяв до рук зброю і пішов захищати свою землю, свою родину. Оце мене найбільше й спонукало, тому, що мені є що втрачати: це моя земля, моя Батьківщина. 

- Ви підірвалися на протитанковій міні і дивом залишилися живим. Чи пам’ятаєте той момент, де і коли це було? 

- Так пам’ятаю. В той день, біля села Безуглівка, що на Ніжинщині, ми з побратимами зупинили досить велику ворожу колону, яка рухалася в напрямку Ніжина. Коли ми з бойовим підрозділом зупинили її, у межах населеного пункту с. Безуглівка при відході, я прикриваючи свій підрозділ, повертався одним із останніх. Було темо, я попав під обстріл і, з’їхавши з дороги на узбіччя, наїхав на протитанкову міну та дивом залишився живий. 

- Ви згодні з тим, що війна така штука, яка показує всю сутність людини, вона проявляє всі найкращі і найгірші якості? Чи доводилось вам бути свідком таких прикладів? 

- Війна це не така класна штука, як може комусь здаватися. Немає в ній нічого хорошого, тому, що вона приносить тільки біль, горе і втрати серед близьких та рідних. Але, водночас, війна проявляє всі людські якості, як найкращі, так і найгірші. Звісно, коли приймаєш участь у бойових діях, ти завжди дивуєшся тим людям, які до війни були звичайними: працівниками, робітниками, просто мирними жителями. І ніхто навіть не міг уявити, що ця людина, будучи поруч з тобою, може проявити надзвичайні здібності чи героїчний характер. Так, я був свідком таких подій, коли звичайні люди, не професійні військові, у досить відповідальний момент приймали героїчні рішення і їхні вчинки до сих пір мене вражають. Я пишаюся тим, що особисто з ними знайомий.

«Війна закінчиться тільки нашою Перемогою!»

- А коли і як може закінчитися ця війна, на вашу думку?

- Питання дуже цікаве. Скажу свою особисту думку: в будь-якому випадку війна закінчиться тільки нашою Перемогою, бо по іншому, ми просто не зможемо існувати, як нація, як народ, як держава. А закінчиться вона, мабуть тоді, коли весь цивілізований світ зрозуміє, що на сьогоднішній день Україна й українці борються з російською федерацією і за себе, і за Європу, і в цілому за весь світ. Тоді, коли ми згуртуємось, коли нас підтримають озброєнням, коли нас підтримають фізично, морально, от тоді ми переможемо.

- Чому ми переможемо у цій війні і що нам усім для цього потрібно? 

- Чому ми переможемо? А в нас немає варіантів. Ми не зможемо жити під гнітом, натиском, на таких умовах, як зараз живуть народи, що входять до складу російської федерації. Ми завжди були волелюбними і прагнули до чогось кращого, тому, в будь-якому випадку, ми повинні перемогти і Перемога буде за нами! 

- Від кого відчуваєте найбільшу підтримку: родина, друзі, побратими, волонтери? 

- Найбільша підтримка завжди була за сім’єю, за родиною. Але так само, як сім’я мене підтримувала, так же підтримували мої побратими, друзі, волонтери. Я всім дуже-дуже вдячний! Адже в найскладніші моменти вони завжди були зі мною поруч і підтримували фізично, морально та психологічно. Я вам скажу – це дуже важливо, тому, що людина після таких травм потребує не стільки фізичної допомоги від лікарів, але вона теж необхідна, але й більше психологічної, аби не опустити рук, не впасти духом. Тож підкреслюю ще раз: я всім дуже вдячний за підтримку! 

- Чи є якась підтримка від держави у протезуванні і реабілітації? Чи всі питання доводиться вирішувати самотужки? 

- З 26 лютого я являюсь офіційно мобілізованим військовослужбовцем, який стоїть на захисті Батьківщини в лавах ЗСУ. Стосовно лікування й протезування, я отримав досить гарну підтримку у фінансовому та медичному плані від держави. Майже жодних питань, які потрібно було вирішувати самотужки, мені не довелося робити. Держава на сьогоднішній день, для військовослужбовців, які отримали поранення під
час бойових дій при захисті Батьківщини, робить максимально все, аби підтримати і повернути бійців до повноцінного життя. Держава нас підтримує і непогано. Стосовно протезування, в Україні воно належної якості і не гірше, ніж у Європі, чи в Америці або в Японії. Тому я протезувався в Україні і зараз вже майже повноцінно повернувся до свого звичного життя. Але у майбутньому, якщо в мене буде можливість, чи
можливість у держави, додатково можна буде зробити протезування ще й за кордоном, для того, аби повернутися до повноцінного життя, яке в мене було до війни. 

 

 

Фото з архіву бійця 

Хто ти, росіє, мачуха чи мати,
Що породила стільки люті й зла?
Своїх дітей навчила ти вбивати 
Дітей чужих... Бо вбивця ти сама...

Вірші про російське вторгнення в Україну 2022 року.