У період воєнного стану в Україні багато людей втратило роботу, домівки а також покинули свої оселі, тікаючи від обстрілів. В такий складний час нас не залишили наодинці з бідою. У Ніжині різні благодійні та волонтерські організації, представники різних конфесій допомагають людям, яким нема за що купити продукти, одяг, ліки.
Якщо сказати, що в скрутні часи це досить важливо, то це нічого не сказати. Така підтримка просто необхідна, адже ти відчуваєш, що ти не один, що хтось підставить своє плече і протягне руку допомоги і хочеться далі жити і вірити в те, що все буде добре, що все налагодиться, адже ти не сам.
До редакції MYNIZHYN.com звернулися жителі Ніжина з проханням подякувати церкві Адвентистів, що у Ніжині, яка вже котрий місяць надає допомогу людям у вигляді продуктів та хліба.
«Адже це неабияка підтримка для нашої громади, вони постійно роздають хліб безкоштовно на вулицях нашого міста, досить гарні продуктові набори і це дуже важливо у такий складний час і не хотілося б це промовчати. Хочеться подякувати всім цим людям, які організували таку підтримку у період воєнного стану в Україні» - підкреслила жителька Ніжина Світлана
Борисюк.
Про те, як це все організовано і ким, ведемо розмову з пастором Церкви Адвентистів Сьомого Дня, що у місті Ніжині, Олегом Литвиненко.
- З якого періоду у Ніжині налагоджена допомога від вашої церкви? Чия це була ідея, хто ініціював?
- Після 24 лютого наше життя змінилося. Перші кроки: ми почали готувати їжу на блокпости, потім люди, які вміють ремонтувати взуття, згуртувалися, взяли швейні машинки і масово почали вирізати устілки
для взуття нашим бійцям. Ми були раді тому, що не залишаємось осторонь і робимо щось можливе для підтримки воїнів, для наближення нашої Перемоги.
На початку березня ми організували вивіз (евакуацію) людей з міста, спочатку я на своїй автівці їздив, потім разом з АДРА (Адвентистською агенцією допомоги та розвитку) замовили автобуси і вивезли дуже
багатьох жителів. За день приблизно налічувалося 2-3 маршрутки.
Телефонували люди, яким потрібно було дістатися на роботу в Київ, бо на той час електрички не їздили. Припинили евакуацію тільки після відновлення залізничного транспорту. Коли російські війська вийшли з Чернігівської області, ми також вивозили людей з Чернігова. Пам’ятаю, як до мене звернулися люди з Чернігова з проханням вивезти їх з міста і ми домовились на завтра, а завтра вже розбомбили автомобільний міст і я не зміг дістатися до Чернігова.
Згодом вже квітень, травень, червень ми почали возити хліб. Ми не єдина церква, у нас досить велика організація, де налагоджена співпраця один з одним, це ADRA Ukraine. Ми ще з 2014 року допомагали відновлювати міста на сході України після військових дій. На сьогоднішній день ми привозимо більше 3 тис. буханок хліба кожного дня в наше місто. Пробували возити і в найближчі села і деякі волонтери звідти приїздять, забирають у нас і роздають там, ми ж роздаємо по місту. Намагаємось роздати по мікрорайонах міста так, аби вистачило всім, хто прийшов взяти хліба, і дещо контролюємо цю видачу: тобто зазвичай видаємо по одній буханці на руки.
- А хто це все фінансує?
- ADRA Ukraine домовляється зі WFP (Всесвітньою продовольчою програмою) від ООН, а ми вже являємось посередниками і тими, хто розповсюджує продукти і звітуємо за видачу. Продуктові набори у великих коробках саме від них. З інших джерел діставали не часто, але до нас надходили різні продукти, дитяче харчування, засоби гігієни, навіть ліки. Це передавали віруючі адвентисти з Румунії. Все, що могли
ми намагалися розповсюдити серед населення, довести, роздати тим, хто потребує.
- Скільки людей до вас вже звернулося за допомогою, і хто може її отримувати?
- Відносно видачі продуктових наборів в мене є чіткий звіт і я можу сказати за кожну людину, яка отримала допомогу, бо звітуємо перед тими спонсорами, які нам допомагають. У травні допомогу отримало 2
тис. людей, у червні ми відкрили реєстрацію на видачу допомоги і до нас звернулося 4 тис. людей. На сьогоднішній день до нас надійшла лише одна фура з продуктами, яка розрахована на тисячу людей, але
потрібно ще, враховуючи кількість заявок. Плануємо видачу й надалі, чекаємо надходжень. Хочу зазначити, що продуктові набори розповсюджує не тільки наша церква, є також інші релігійні організації, які співпрацюють зі Всесвітньою продовольчою програмою WFP від ООН.
- А чи можете сказати, скільки хліба вже роздали по Ніжину?
- У нас було дві програми: з початку квітня і до травня ми почали завозити хліб невеликими партіями, через деякий час збільшили кількість завезень, аби максимально допомогти ніжинцям. Якщо говорити мовою цифр, то біля трьох тисяч буханок кожного дня ми роздаємо по 9 локаціях нашого міста, у 4 мікрорайонах кожного дня, а в 5 локаціях раз або двічі на тиждень.
- З якими складнощами стикаєтесь зараз, що найважче для вас? Для церкви, для мирян?
- Найбільша цінність – це люди і найбільша проблема – це теж люди. Хочеться вірити і цінувати людей, але на практиці ми побачили, що дехто просто хоче нас ввести в оману. Приміром, при роздачі хліба,
люди по декілька разів стають в чергу, намагаються навіть маскуватися, одягати окуляри або ж знімати куртку і ми розуміємо, що людина бере більше, ніж їй потрібно. Щодо інших складнощів хочу зазначити, що ту допомогу, яку ми хотіли роздати, її замало, враховуючи кількість заявок і кількість наявних продуктів. Тому зараз ми поки що припинили реєстрацію, аби задовольнити потреби тих, хто вже зареєструвався і чекає. Хочеться допомогти кожному, хто потребує, але поки що маємо обмежені можливості.
Також хочу сказати, що керівництво міста з повагою і розумінням віднеслося до нашої роботи. Ми трохи переживали, коли до церкви підходила велика кількість людей, утворюючи натовп, тому розділили
по різних локаціях роздачу і намагаємося максимально швидко це робити. Люди вже знають дату, час і місце, куди підходити, аби отримати хліб. Інформацію люди отримають через телеграм канал «Ніжин Хліб», «Ніжин-оперативно» та інші засоби інформації. Але українці – це особливі люди і часто чуєш просто подяку, сказану від душі і це мотивує, підтримує. Інколи бувають якісь негаразди, але я вважаю, що це не від гарного життя, але здебільшого, я відчуваю просто людську подяку.
«Війна почалась не на землі, а на небі і перенеслась у відносини між людьми».
- А що скажете про війну? Чому вона почалась, адже з духовної точки зору багато людей вважає, що це Бог нас так карає за гріхи. Яка Ваша думка?
- Війна почалась не на землі, а на небі і перенеслась у відносини між людьми. Біблія сповіщає нам про бунт янголів на чолі з сатаною. Нажаль, перші люди піддалися спокусі, а гріх розповсюдився по усій землі. З того часу постійно відбуваються конфлікти і війни. Якщо подивитися на сучасну історію, то ми знаємо, що були перша і друга світові війни у минулому столітті і можна сказати, що війни на землі досить часто, тобто вони переміщались з однієї локації в іншу. Війну України з росією нам дуже складно зрозуміти, але з історії ми бачимо, що росіяни все ж таки досить довго виснажували Україну й раніше.
Думка росіян про те, що Україна стала незалежною державою, не могла їх заспокоїти і, на жаль, війна була передбачувана. Так, потрібно було готуватися, бути сильнішими, забезпечити армію. Але я розумію, що Бог проти вбивства людини, але він за те, щоб людина мала спробу захищатися. Ми не хочемо нападати і молимося, аби це кровопролиття припинилося і кожен воїн повернувся додому живим. Зараз складно сказати, що ті росіяни, які воюють на нашій території, не знають чому вони тут опинилися і яка в них місія. Кожен з них «прозрів» і досить чітко зрозумів зараз де він і з якою ціллю тут знаходиться. Але їм потрібно чітко усвідомити, що вони являються загарбниками , вони не приносять миру чи свободи, якби їхні пропагандисти зараз не говорили.
Ми в свою чергу, хочемо миру і щоб Україна залишилась, як держава зі своєму мовою, традиціями, бо український народ має свою силу, адже сила України в її народові. Прості люди – найсильніша сила, адже
простими засобами вони готові були звільнювати свої території, допомагати один одному, згуртовуватись. Таким чином Бог дав і випробування, бо якщо люди не шукають милосердя один до одного, то можливо Бог таким чином хоче навчити нас бути більш добрішими, більш людянішими, для того, щоб ми зрозуміли важливі цінності в житті. Як не дивно звучить, але війна має й позитивний напрямок, бо в цей час повністю змінюється українська нація, повертається свідомість українського само визнання і ми на порозі відбудови України, якщо нам вдасться зупинити оцю всю ворожнечу.
Я не згоден з тим, що це кара Божа. Просто Бог дає випробування і дає сили вистояти все це. Якщо б це була кара Божа, то був би інший результат - грішники були б покарані, невинні люди знаходилися б під Божим захистом. Зараз такий час, що страждають і грішні і праведні і навіть діти. Це не кара Божа, а наслідки гріха. Прикладом є проста ситуація: людина сідає за кермо у нетверезому вигляді збиває на дорозі людей, калічить їх або вбиває, а сама залишається живою. І от, сьогодні у нас через помилки якоїсь людини, чи групи людей, страждають невинні люди. Бог допускає всі ці випробування для того, щоб людина змінила своє ставлення до цінностей, до сім’ї, до дітей, до всього матеріального. Бог хотів би пояснити, що він не відвернувся від України, він поряд з тими хто страждає чи плаче. В ці хвилини потрібно щоб людина мали тісні стосунки і розуміння Бога. Бо інакше можна втратити і надію і віру. Зараз немає іншої цінності, ніж довіра людей. Якщо вона втрачається, ніякі кошти, майно чи авторитет не може тобі допомогти.
«Під час війни потрібно піклуватися про дітей, жінок, не залишати самотніми літніх людей».
- Що особисто ви для себе зрозуміли у воєнний час?
- Я зрозумів одне: що можеш по силі робити – роби. Коли ми з Чернігова вивозили людей, я особисто бачив, що там робиться і люди були просто «на сьомому небі» від радості, коли до них приїхали. Адже багато хто просто з Чернігова вимушений був іти пішки, ризикуючи потрапити під обстріли, як пішоходів, так і автівок. Але, якщо ти можеш допомогти людям, з Божою допомогою, то потрібно не втрачати цю можливість і робити те, що від тебе залежить.
Приміром, адвентистський пастор, мій друг, був у Бучі, і бачив, як там люди голодували і шукали безпеки від обстрілів, залишали свої домівки і зверталися до віруючих. Вони ночували на матрацах, не маючи їжі. Це був Український гуманітарний інститут в Бучі (УГІ) який щодня годував близько 300 осіб. Бо як з’ясувалося, що тільки там була хоч якась їжа. Якось звернулася одна бабуся прийшла і сказала: в нас молоді люди виїздили і сказали мені, що залишитися зі мною не можуть і взяти з собою теж не можуть, бо для мене немає місця. Вони залишили її там просто неба. Коли ми вивозили людей і не вистачало місця, то намагалися заповнити авто по максимуму. Адже на той час вивозили стільки людей, скільки могли: ставили стільчики в проході і люди сідали на них і їхали з нами. Адже під час війни потрібно піклуватися про дітей, жінок, не залишати самотніми літніх людей.
Потрібно говорити про віру, про надію Другого приходу Христа, бо саме тоді буде зрозуміло, що за кожні свої жорстокості і гріхи людина отримає повну відплату. Тоді люди побачать справжню справедливість, якої так бракує на землі. А нам, як віруючим, потрібно більше у молитві до Господа просити милості і благословення для нашої України!
Дякую, що висвітлюєте ці події. Божого вам благословення!
Фото MYNIZHYN.com та з архіву пастора
