Головний сержант взводу старший сержант Юрій вперше до Збройних Сил України пішов ще наприкінці 90-х років. У 2017 році під Лисичанськом виконував завдання у ході проведення Антитерористичної операції. За вислугою років звільнився, але 24 лютого знову пішов на захист України.
Батьки Юрія пережили нашестя російських військ у Ніжині, де також точилися бої, рідні та близькі перебували у Чернігові. Військовий також спочатку обороняв місто в роті охорони Ніжинського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Віднедавна чоловік служить в окремому стрілецькому батальйоні оперативного командування "Північ" і стоїть на обороні Чернігівщини. Каже, що підібрав для себе побратимів із Ніжина. Усі вони мотивовані і готові до відбиття будь-яких наступів противника.
На випадок ймовірного наступу чи то росіян, чи то білорусів підрозділ Юрія готується, укріплюється, будуються фортифікаційні споруди, проводяться заняття з тактики та медицини. Упевнений, що відсіч дадуть. Морально налаштовані на перемогу та боротьбу.
Боляче захисник згадує бойові дії в Ніжині та в районі. Там у нього загинув близький друг Станіслав Прощенко, з яким в дитинстві грали у футбол. На честь захисника у Ніжині вже перейменували вулицю Московську.
"Останній раз розмовляв 27 лютого, а 1 березня його не стало", - згадує Юрій.
Та війна стала і приводом для приємних подій у житті воїна. Він одружився. І хоча до цього він із коханою Тетяною жили цивільним шлюбом майже 13 років, війна підштовхнула офіційно оформити відносити. Син Юрія також проходить службу в Збройних Силах України.
"Якби не вірив у перемогу, мене б тут не було. Я тільки заради цього і призвався, щоб захищати нашу Україну", - упевнено каже сержант.
Росіяни недооцінили зусилля українців, які об’єдналися, як ніколи. Всі чекаємо на перемогу та пишаємося нашими Захисниками!
