Завантаження ...
banner

Іван Кедун: «Ми переможемо росіян, тому, що ми воюємо за свою землю, за своє життя і свободу»

777.jpg

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну багато українських чоловіків «перекваліфікувалися» і взяли до рук зброю та пішли захищати свої родини, міста, свою країну.

MYNIZHYN.com поспілкувався з одним із наших бійців, науковцем, археологом, викладачем Ніжинського державного університету - Іваном Кедуном. 

- Де вас застав ранок, 24 лютого? Який був той день, що відчували, що робили? 

24-го, вранці я був вдома, спав тривожно. Відчувалась напруженість, якийсь неспокій. О 5 ранку мене розбудили телефонним дзвінком і повідомили, що відбулось... Я одвіз рідних у більш безпечні місця, відвідав сина, дав йому інструкції про те, як себе поводити, що потрібно робити. Після – пішов у військкомат, отримав зброю і ми з побратимами почали готуватись до «зустрічі сусідів». 

- Чи вірили в те, що війна почнеться? 

Те, що війна розпочнеться, було зрозуміло. Я – історик і для мене це було очевидно, але ж питання було: коли вона почнеться? Сьогодні, завтра, чи через тиждень? Те, що війна скоро – мені було зрозуміло. 

- Як ви потрапили до армії? Яка ваша військова спеціальність? 

Я науковець, а не військовий, але ситуація була такою, що потрібно було йти і захищати своїх рідних, близьких, своє місто і країну. Причому, з першого разу у військкоматі мене не взяли, а вже другий раз я
прийшов і отримавши зброю, став бійцем ЗСУ. Я археолог, тому багато чого вмію: орієнтуюсь у місцевості, володію медичними знаннями, вмію підготувати безпілотні апарати, їжджу за кермом різних автомобілів.
Тому я пішов до армії і роблю, те, що вмію робити. На даний час виконую обов’язки старшого бойового медика.

- Що для вас особисто ця війна? Чому пішли воювати, яка ваша внутрішня мотивація?

Для мене ця війна – це самозахист. Таке враження, що хтось прийшов до мене на кухню і сказав, що буде тут жити, а цього дозволити я не можу. Не можу дивитися, як страждають безневинні люди, діти, як нищаться будинки, споруди, які будувалися багато років. По суті – це війна за Незалежність. 

- Чи можете розказати про оборону Ніжина? Ваші відчуття, переживання, що думали? Як наші захисники відстояли місто?

- Щодо оборони Ніжина – треба віддати належне патріотам, справжнім мешканцям нашого міста, таким, як Станіслав Прощенко, якого вже, на жаль, немає з нами. ( Ніжинщина: відійшов у засвіти наш герой, У боях під Ніжином загинув Станіслав Прощенко). Це ті люди, які зразу відреагували на вторгнення, прийшли і боронили своє місто, ціною свого життя. А також завдяки нашим професійним військовим, які стали на в’їзді в Ніжин і фактично захистили місто від навали цих кочовиків. ЗСУ знищує ворога та тримає оборону на визначених наказом позиціях. 

- Чого варто навчитися в умовах відкритої війни? Чого навчилися ви, якщо говорити не тільки про війну а й про життєві цінності, емоції і т.п. Що пережили, відчули, що відбувалося на ваших очах у вирі подій?

В умовах відкритої війни говорити про емоції складно, тому, що чим їх менше – тим краще. Потрібно тримати себе в руках і контролювати емоції набагато більше, аніж в мирний час. Справа в тому, що у нас забагато людей, які не можуть приборкати свої амбіції, тому часто спалахують чисельні конфлікти. Але поступового люди навчаються себе контролювати і наша армія стає сильнішою. 

- Як гадаєте, чому ми сильніші за росіян, чому ми їх переможемо?

- Ми переможемо росіян! Чому? Тому, що ми воюємо за свою землю, за своє життя і свободу. 

- Багатьом українцям зараз хочеться підтримати наших бійців, хто словом, хто ділом, хто чим може. Що найбільше підтримує зараз наших воїнів, на вашу думку? 

Всі ви нас найбільше підтримуєте і ми знаємо для кого ми це робимо і кого захищаємо: за нами наші рідні, близькі, діти. 

- Щоб ви побажали своїм побратимам і всім військовим, які зараз захищають нашу землю? 

Побратимам своїм хотілося б побажати в першу чергу - здоров’я. Адже багато людей серед них вже не молоді, але, тим не менше, вони намагаються продовжувати виконувати свої обов’язки, робити все , що можуть зробити. А ще хотілося б побажати удачі, вона ой як важлива на передовій. І наостанок продовжіть фразу: ми Переможемо, тому що… Переможемо ми тому, що у нас немає іншого вибору – ми зобов’язані це зробити. Слава Україні!

 

 

Фото з архіву