Завантаження ...
banner

Рідні брати в лавах ЗСУ разом борються з ворогом

303001715_2231591327021653_961602307258375375_n.jpg

Богдан і Максим разом пішли до війська, разом брали участь у боях під Новоселівкою, разом і зараз стоять на захисті Чернігівщини.

Богдан уже служив в армії, до повномасштабної війни працював як цивільний. Зрозумів, що росія напала на всю Україну, коли побачив колони автомобілів, які рухалися на виїзд із Чернігова. Згодом почув і перші вибухи.

 

Зранку мені подзвонив друг і сказав, що росія запустила по нам ракети. Пізніше і я почув вибухи. Почали думати, що робити, - згадує менший брат 23-річний Максим.

 

Брати хотіли потрапили у добровільні формування або ТрО. Але дізналися, що формується батальйон ЗСУ у Чернігові. Туди і поїхали.

 

Потрапили у Новоселівку. Там тримали оборону, головним завданням було не пропустити ворога. Якось уранці було авіабомбардування. Нас трішки контузило, але ми залишилися, бо розуміли, що треба стояти далі. Усе ж таки на кілька днів нас відвезли в госпіталь, але ми знову повернулися до своїх хлопців, - розповідає старший 25-річний Богдан.

 

Максим пам'ятає, як заходили диверсійно-розвідувальні групи, як били танки, як літак скидав бомби на Новоселівку, де тоді не було військових, але ще залишалися марні люди. Пізніше хлопці побачили розбите і спалене село, людей і тварин, які так і не змогли звідти втекти. 

 

Стріляли з танків, мінометів, АГС, вони хотіли нас кількістю "потушити", насипали всім, що було, кидали усе підряд. І хоча снаряди часто падали прямо біля окопів, ніхто не тікав, всі сиділи. Після повернення з госпіталю ми вже зайняли інші позиції в Новоселівці, що було вигідніше для нас, - згадує Максим.

Боєць згадує, як приїхали на позиції і почали копати бліндаж, окопи… Також додає, що коли почався мінометний обстріл, і він "щучкою" зістрибнув в окоп, пошкодив руку, розбив годинник… До цього у воду боявся "щучкою" стрибати, а тоді у землю залетів аж бігом.

Брати не приховують, що всім було страшно, розуміли, що могли загинути, але у той же час побратими були мотивовані, бо за ними знаходилися їхні родини. Вони витримали, встояли та готові стояти далі.

 

Якщо знову підуть, то до Чернігова, як минулий раз, вони не дійдуть. Ми їх сюди не пустимо, вони залишаться лежати там, на кордоні, а техніку їхню будемо на парадах показувати, - оптимістично каже Максим.

А Богдан з посмішкою додає, що перемога близько!