Завантаження ...
banner

"Мамо, пробач мені за все". Буквально через півтори години Дмитра не стало

789.bmp

Дмитро Лук’яненко народився і виріс у Чернігові, закінчив місцеву школу №5. Потім вивчився на слюсаря, відслужив в армії. Його мрією була робота в поліції і він її успішно здійснив. На службу у роту поліції особливого призначення Дмитро прийшов у 2020 році.

Його мама, Ірина Федорівна, розповідає, що Дмитро дуже пишався тим, що він поліцейський, і любив свою роботу. 

 

Під ранок 24 лютого Дмитро зателефонував і сказав: "Мамо, почалася війна". Ми з чоловіком спочатку не могли в це повірити. Наш Дмитро, звісно ж, став на захист Батьківщини. З перших днів російського вторгнення він увесь час був на роботі.

 

28 лютого о 12:40 мати із сином востаннє говорили по телефону... 

 

Напевно, він передчував свою загибель, бо сказав такі слова: "Мамо, пробач мені за все". Буквально через півтори години нашого Діми не стало… Це непоправна втрата.  

28 лютого поліцейські отримали від військового командування завдання: не допустити проникнення ворога в місто в районі села Киїнка. Поліцейські спецпризначенці разом з військовими та мирними жителями села потрапили під інтенсивний обстріл ворога. Військові рф застосували системи залпового вогню "Смерч". 

 

На жаль, наші бійці загинули. Щиро дякую батькам, що виховали таких синів. Ми завжди з вами на зв’язку та готові в будь-який момент підтримати вас і підставити дружнє плече допомоги. Дякую хлопцям за те, що мужньо виконали свій обов’язок на передовій та захистили наше місто від ворогів, - говорить начальник Головного управління Нацполіції у Чернігівській області Володимир Нідзельський.

 

Загибель капрала Дмитра Лук’яненка та ще двох його колег-спецпризначенців Дмитра Музирьова та Володимира Настича приголомшила увесь колектив поліції Чернігівщини. Всіх трьох було посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.

Побратими Дмитра відзначають, що він був вкрай відповідальним, дисциплінованим і пунктуальним. Не мав шкідливих звичок, у вільний час займався спортом. Любив тренуватися і бігати на свіжому повітрі, тому був фізично сильним і витривалим. Дмитра знали, як людину слова, що завжди був готовий прийти на допомогу.

 

Дякую колегам Дмитра, керівництву обласної поліції, які постійно підтримують нас. Піч час активних бойових дій і обстрілів Чернігова ми з чоловіком залишалися в місті. Ми й думати не хотіли про евакуацію, адже в Чернігові залишалося тіло нашого сина, - говорить Ірина Федорівна.

Колеги не залишали батьків Дмитра і постійно турбуються: чи є ліки, їжа та питна вода. І зараз колеги постійно на зв’язку з батьками. Колектив був для Дмитра другою сім’єю. 

 

Син не міг бути осторонь і бути в безпеці, коли інші хлопці дають відсіч ворогу. Відважний, сміливий, молодий – таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті та в наших серцях.