60-річний Володимир залишається ще вправним розвідником. Свій бойовий шлях з російським окупантом він розпочав ще в 2015 році. У 2017 році пішов на заслужений відпочинок, з відзнаками за внесок у захисті країни.
Згадуючи Луганщину каже, що дуже боляче від того що загарбники зараз знову захопили ті знайомі місця, які для нього стали другим рідним краєм.
Про те що війна прийде на Чернігівщину Володимир казав усім знайомим ще з 2015 року. Почувши, вранці, 24 лютого вибухи вже не було ніяких запитань. Взяв документи, зачинив будинок і пішов до збірного пункту отримувати зброю. Так вийшло, що завдяки своєму бойовому досвіду потрапив до підрозділу розвідки територіальної оборони де й проходить службу.
Військова служба - тяжка, відповідальна, потребує від кожного насамперед включати голову й правильно оцінювати ситуацію. Так як кожне завдання може стати останнім. Ти не знаєш, що тебе очікує, який супротивник, куля чи уламок від снаряду. Кожне завдання, окрема війна, в якій треба бути готовим до всього, - розповідає Володимир.
Згадуючи оборону міста, розповідає, що під час активних бойових дій на Чернігівщині, мали різні завдання. Одне з яких - це організація спостережного пункту в передмісті. До ворога відстань була приблизно метрів 500, але ж всі добре розуміли, що вони можуть бути будь де, в тому числі й у сусідньому будинку. Окупант був скрізь.
Нашим завданням було вести приховане спостереження за ворожою технікою. В той час це були три танки, котрі не давали спокою мешканцям передмістя та деяких районів Чернігова, постійно обстрілюючи їх, - говорить Захисник.
Вони отримали завдання на те щоб підійти якомога ближче до позицій ворога та підтвердити наявність цих танків. Рухаючись в заданому напрямку Володимир помітив танк трішки поперед себе. Доповівши командиру про знахідку та переконавшись, що це не наш, боєць отримав дозвіл на знищення. Поцілив з гранатомета у вразливе місце і як результат – танк знищений!
Щодо екіпажу, точної інформації нема, але танк димить гарно. Мене тоді здивувало, те що я обстріляний ворогом у відповідь не був. Роботу зробили добре і професійно. Завдання виконано і без втрат серед побратимів повернулись на свої позиції, - розповідає Володимир.
Наступного дня вони почали заходити далі. В якийсь момент Володимир зрозумів, що опинився на позиції росіян. Стало вочевидь, що відходити доведеться з доволі серйозним боєм, який і прийняли.
На мою думку у росіян не обійшлось без втрат. Сам, отримав наскрізне кульове поранення у ногу, але завдяки побратимам котрі були поруч, вдалось планово відійти.
Після тижня лікування знову повернувся до підрозділу і встав у стрій. За свій героїчний вчинок та знищення ворожої техніки Володимир був нагороджений орденом за Мужність ІІІ ступеню. Сам він вважає, що це спільна нагорода підрозділу, але командир завжди знає трохи більше.
На завершення розмови Володимир нагадав, що шана полеглим героям завжди буде безмежною. Війна закінчиться тільки тоді, коли згине останній російський кат на нашій землі. Ворогам смерть, побратимам дяка, повага й вдачі!
