День танкіста в календарі професійних свят на 2022 рік припадає на 11 вересня. З сучасної історії нам відомо, що використання важкої броньованої техніки не раз визначало результат багатьох битв. Танк - досить універсальна і потужна бойова броньована машина, що має гарну маневреність завдяки своїй гусеничній ходовій частини.

Мужність і героїзм наших славних воїнів багаторазово підтверджувався на полях численних битв, і танкісти, не дивлячись на те, що були захищені товстою бронею, завжди були відмінною мішенню для супротивника. Проте їх підтримка часто була просто життєво необхідною основним військам як в наступальних, так і в оборонних боях. Це була одна з причин, чому професійне свято танкістів стало одним з найбільш шанованих у військах професійних військових святкових днів.

MYNIZHYN.com зустрівся з одним із наших воїнів. Знайомтеся, танкіст – Михайло, позивний "Мішка", який у танковій бригаді ще у 2014 році почав боронити нашу землю. 

"Перебувати в танку довгий час це не так красиво і легко, як на картинках, це виснажливий, титанічний труд і тебе просто можуть вбити в будь-який момент"

- Ви у 2014 році були у танковій бригаді. Де саме ви на той час перебували?

- У 2014, коли почався Майдан, я працював у Києві. На той час мене мобілізували і направили до першої танкової бригади. Звідти ми була направлені до Луганської області, де якраз і було "гаряче". Я пройшов кілометрів 700 на танку, ми не стояли на місці, були постійно в русі, міняли позиції, села, поля, тобто свої локації. 

На той час було складно, тому, що це була перша хвиля війни. Перебувати в танку довгий час це не так красиво і легко, як на картинках, це виснажливий, титанічний труд, думаю багато людей це розуміють. Мені було 22 роки, я молодий, "зелений", а доводилось вести перший танк у колоні, і це означає, що ти – як мішень, і прекрасно розумієш, що тебе просто можуть вбити в будь-який момент. Але ж ти боєць!. Якщо повернутися з того часу і до сьогоднішнього дня, можу сказати, що наша армія зараз більш укріплена і сильніша, аніж було тоді.

- Чи були у вас поранення?

- Ні, не було. Дякувати Богові, в яких би гарячих точках я не був, якось так дивно виходило, що вцілів. От, наприклад була ситуація: я на танку від’їжджаю, скажімо так - з позиції "А" до позиції "Б", бо мені треба їм допомогти. І от, тільки я від’їхав, в позицію "А" прилетіло і загинув мій друг, з яким я щойно розмовляв…Коли я повертаюся на базу "А", в цей момент накриває позицію "Б", від якої щойно я від’їхав…Там загинули мої друзі, побратими, дуже боляче і шкода, а від тебе снаряди відвело убік… Таке теж буває.

- Чи приходилось рятувати вам чиєсь життя?

- Дуже багато разів! І цивільних людей і наших військових. І в цей момент ти не думаєш ані про небезпеку, ані про страх. Всі ці відчуття відходять на задній план. Лише потім ти усвідомлюєш, згадуєш і обдумуєш ті моменти, які відбувалися з тобою, це як реальне історичне кіно, в якому ти також граєш свою роль. Немає ніякого страху в той момент. Ти не те, що звикаєш до цього, просто, мабуть, починаєш адаптуватися і орієнтуватися в ситуації. 

Наприклад, у 2014, коли ми приїхала в гарячу точку, в перші дні, коли були потужні вибухи, було страшно, було небезпечно. Але потім, під обстріли, ми могли просто грати в нарди, бо це війна – і це не означає, що ти весь час стоїш з автоматом, в окопі, ти можеш і поїсти і помитися і трохи відпочити. Коли чули, що десь "свистить", то могли розрізняти ці звуки: коли летить до нас і коли на іншу позицію.

"На війні ворог не запитує, чи ти сміливий, чи хороший та сильний, він просто іде тебе вбити"

- А чи потрібно володіти якимись особливими якостями, аби не задумуючись, рятувати чиєсь життя на війні? Як вважаєте ви?

- Звичайно потрібно мати хоча б елементарні навички та підготовка. Скажіть - легше зразу сісти на авто і поїхати, чи для початку навчитися керувати автомобілем? Якщо ж ти не маєш навичок, то краще й не робити цього, бо ти й людину не спасеш і сам можеш загинути, тому дуже важливо – мати військову підготовку. І на війні ворог не запитує, чи ти сміливий чи боягуз, чи ти хороший чи поганий, чи сильний чи слабкий і т.п. він просто іде тебе вбити. І якщо ти не вб’єш його, то він уб’є тебе. Ось тут така ставка на життя. А щодо порятунку інших людей на війні, то тут як і в мирному житті: якщо ви бачите, що комусь погано, вам хочеться йому допомогти. Принаймні у нас так, а у москалів часто буває, вибачте за відвертість, по фігу на своїх.

- 24 лютого Ніжин прокинувся від потужних вибухів. Що тоді вам перше прийшло на думку? Чи вірили ви у повномасштабне вторгнення на територію України з боку РФ?

- Звісно, я розумів, що почалася війна і знав: мені треба йти. Я прокинувся від телефонного дзвінка. Зателефонував кум, який живе на кордоні з росією і сказав: почалось. Початок повномасштабного вторгнення не був для мене здивуванням, адже до цього було попереджень, тому я знав, що вторгнення почнеться. В перші ж дні пішов до військкомату і став до роти охорони, згодом – став бійцем ЗСУ. Причому, наш народ тоді настільки згуртувався, в ці ж перші дні вторгнення, і всі стали просто амбразурою на захист України!

- Зараз ви знаходитесь на визначених наказом позиціях. Чого варто навчитися в умовах відкритої війни? Чого навчилися ви?

- По-перше, до цього неможливо підготуватися повністю. Зараз я знаходжусь в інженерних військах. І є таке: тут і зараз. Ти чітко робиш те, що вмієш, те, що знаєш, бо треба! Все. 

- Говорять, що чоловік – воїн. Є такі. На війні вони і поводять себе, як воїни. Чи вважаєте ви себе, чоловіком – воїном?

- Вважаю (говорить не задумуючись – авт.), тому, що я – воїн.

- Війна – це смерть і кожної хвилини може чекати небезпека і війна змінює людей. На ваш погляд, чи яскраво видно на війні те, як змінюються люди?

- Якщо говорити про людей, про те, як вони змінюються, то можу сказати: якщо людина лицемірна, то вона всюди буде така, якщо нормальна, то і в мирному житті і на війні, вона залишатиметься такою ж. Різні люди є і вони по різному себе проявляють. До речі, людина, яка викликала мою повагу – це наш командир. Можу пригадати один із випадків: коли ми їхали на бойове завдання, я сидів у башті танку, а він був
увесь час наверху! Просто зверху танку! Він хотів усе контролювати, бачити, хоча це було не те що небезпечно, а зверху танку – ти просто мішень! Це щоб ви розуміли…

"Для мене Бог – це наша земля і вона надає мені сил"

- Якщо говорити про ваш підрозділ та й про інші підрозділи також, що дає сили нашим захисникам і захисницям ризикувати життям, іти на смерть і робити все це у важких умовах. Що дає сили?

- За інших я говорити не можу, а скажу про себе. Мені дає силу земля. Були моменти, коли я розумів: або зараз залишуся живим, або загину, бо не знаю, що буде через 5-10 хвилин... І я звертався до землі: земле – допоможи мені. Для мене Бог – це наша земля. А ще я хочу згадати і привітати у день танкіста і своїх мужніх, сильних, сміливих бійців - побратимів: командира Олександра, позивний "Каток", який опанував танк в перші ж дні війни; командира танку Володимира, позивний "Літва"; нашого ніжинського бійця Євгена, з позивним "Професор"; механіків- водіїв Ярослава, позивний "Чудак" та Олександра, позивний "дядя Саша".
А також своїх побратимів з 2014 року: Юрія - позивний "Карась"; Володимира з Володькової Дівиці; наводчика з Батурина - Сергія, позивний "Ящур"; командира танку з Бахмача, Миколу, позивний "Т-28". Слава Україні!

В цей День ми приєднуємося до привітань на адресу наших славних танкістів і танкобудівників і бажаємо їм непробивної броні, бездоганної роботи всіх вузлів і механізмів, здоров’я і блискучого професіоналізму, сили, сміливості і надійних тилів! 

Фото з архіву бійця та з мережі