Завантаження ...
banner

Поховавши чоловіка, жінка шукає сили у волонтерстві

68c5af0be8a3b410.jpg

У 44 роки Алла Шаповал із Коропа стала вдовою. Її чоловік Анатолій від початку війни вступив у тероборону, потім записався до лав ЗСУ добровольцем.

Алла зі своїм чоловіком прожили разом понад 25 років. Вона досі не усвідомлює його відсутності. В середині червня чоловік загинув на фронті. Вона працює в терцентрі для людей поважного віку і збирає гроші на одяг та амуніцію для коропських чоловіків, які йдуть захищати Україну. 

 

Вийшла така ситуація, що із російських солдатів вагнерівці йшли на територію, там, де стояли наші хлопці. Повністю всіх їх знищили наші хлопці. І через добу після цього почалися обстріли. І дві доби вони тривали. З 18 чоловік один 200-й – це мій Толя, і 10 – 300-х. Просто спалах і купа жертв. Не було ні свисту, ні польоту, нічого. Отака миттєва смерть".

 
 

Від початку повномасштабного вторгнення Анатолій одразу записався в тероборону. Почав, разом з сином, робити протитанкові їжаки. До воєнних дій чоловік був майстром по металу. 

 

"Кудись їдеш в інше місто, бачиш, наприклад, ліхтарі ковані, фотографуєш, бо Толі воно обов’язково сподобається. Він жив металом", – каже Алла.

У квітні загинув племінник Анатолія Ярослав Лопатко. Йому було лише 27. Смерть вразила чоловіка і він записався до ЗСУ. Після тижневого навчання Анатолія відправили до Луганщини.

Зараз Алла займається волонтерством та працює у територіальному центрі для людей поважного віку. В основному її підопічні – жінки, віком від 60 років і старші. Перший раз збирала гроші на спорядження своєму чоловікові та ще двадцяти коропчанам, які пішли на фронт разом з ним.

 

"Ну знаєте, як це жінці відчувати, що він там голодний, що йому дуже холодно, у них ні спальників, ні кариматів немає перший час. То мене це настільки шокувало, що я почала збирати кошти, щоб їх забезпечити будь-яким шляхом. Я ще не знала, як я все це туди доправлю, але кошти почала збирати".

Алла каже, відсотків вісімдесят жителів Коропщини перераховують їй гроші на спорядження для своїх військових. Вона додає, що коли пише пост у фейсбуці, що зараз знов треба допомогти, вона знає, що багато хто без роботи, багато на простої, багато якісь там мінімальні зарплати, їй соромно просити. 

 

Але я кажу: "Ну давайте, ну потрошку". І вони дають. Я кожен раз дивуюся і захоплююся цими людьми". 

 
 

Зараз Аллу підтримує її син Владислав, який хоче бути схожим на тата у вчинках.

 

"Він казав, що у нього є свій стиль життя. І, напевно, це те, що я хотів би від нього прийняти. Тому, що після того, як його не стало, багато людей до нас приходило. І всі говорили одне, що такої людини не було і більш не буде".