Жінка із села Анисів на Чернігівщині. У березні вона пішла доїти корів на ферму. В той день російський літак скинув кілька бомб. Любов Миронівна отримала поранення та втратила частину ноги. Завдяки волонтерам з Києва вона потрапила на протезування та реабілітацію до Австрії.
Позитивна і завжди усміхнена: за це Любов Миронівну полюбили австрійські лікарі й ставили її у приклад іншим українцям, що втратили кінцівки.
В той день вона вперше прийшла допомагати доїти корів, адже кілька місцевих доярок разом із сім’ями виїхали з села. Тоді вдалося надоїти 100 літрів, це молоко безкоштовно роздавали місцевим, з нього ж жінки готували сир для військових.
Жінка вже сіла на велосипед та почала від’їжджати від ангара, як пролунав вибух.
"Я не пам’ятаю нічого, тільки шум, і з сараю чорний дим повалив. Воно у сарай попало і сюди хвилею вибило. Я впала, потім думаю, ага, казали треба котитися, а потім думаю, куди ж котитися, стіни ж нема. Я зразу себе перевірила, де що в мене не так, нога чую, що не слухає".
Від осколкових поранень тоді загинули майже вісім десятків малих телят, 60 новонароджених і понад чотири десятки корів. Любов забрали до Куликівки у лікарню.
"Там я пролежала 10-11 днів, а потім заходить молодий, красивий хлопець бородатенький такий: "Я - Славик", кажу, ну і добре, що ти Славко", – розповіла Любов Миронівна.
В’ячеслав Запорожець - керівником фону "Центр спасіння життя". Він працює із військовими та цивільними пораненими. У березні та квітні він разом з іншими волонтерами вивозив важкопоранених з Чернігова та області. Жінку транспортували до "Охматдиту". Зробили МРТ, травматолог сказав, що там вже гангрена. З того часу жінка не раз демонструвала свою мужність, витривалість та заряджала усіх навкруги своїм оптимізмом. На протезування та подальшу реабілітацію у серпні В’ячеслав відправив жінку до Австрії. Там вона провела місяць, навчаючись ходити на протезі. В день виписки Любов Миронівна станцювала на протезі для австрійських лікарів.
"Вона синок мене називає, каже синку. Я так рада, що мені кінцівку відрізали: я побула у Відні. Мені робили масаж, зачіску. Це заслуговує уваги і поваги. Я показую її приклад усім хлопцям. Багато хто втрачає кінцівки, вони дуже сумні, депресія. ПТСР, я зажди показую бабусю", – розповів В’ячеслав Запорожець.
За його словами, через рік на Любов Миронівну очікує зміна протеза на більш функціональний. Тепер бабуся мріє, щоб до весни Україна перемогла у війні. Адже тоді вона зможе спокійно саджати город.
