Цю будівлю бачив кожен ніжинець. Безліч осіб цікавились нею. Хто її власник? Скільки їй років? Що за дерев’яна вежа? Запитань більше ніж відповідей. Нарешті настав час трішки привідкрити завісу таємниць. Знайомтесь, маєток литовських князів Довкгело в Ніжині.
Сила мережі «Facebook»
У січні 2021 р., гортаючи стрічну новин у Facebook, я натрапив на допис, який, зрештою, додав мені захопливої роботи на всі вихідні. Ніжинці розпитували одне одного про історію однієї старезної будівлі. Всі її бачили, але майже ніхто не знав про неї хоча б якусь інформацію. Найбільший інтерес до невідомого будинку проявила ніжинська народна майстриня образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Альона Пасічніченко, яка розмістила окремий пост, наголосивши на необхідності порятунку будівлі. Тож я поширив пост А.Пасічніченко і попрохав користувачів Facebook поділитися відомою їм інформацією про таємничий будинок за адресою м. Ніжин, вул. Редькінська, 14. На мій подив, буквально за добу, небайдужі ніжинці, і навіть киянин Михайло Макаренко, надали піщинки безцінної інформації, на основі якої вдалося відтворити хоч і поверхову, але все ж історію маєтку литовських князів Довкгело в Ніжині. Історію, яка ще не завершена, але з якою Ви вже мотете ознайомитись на сайті MYNIZHYN.com.
Хто такі Довкгело?
Ніжин – місто поліетнічне та багатонаціональне. Завдяки міжнародній торгівлі та ще озвученому у середині XVII ст. правилу гетьмана Богдана Хмельницького: «Національність немає значення, якщо ти служиш на користь Війська Запорізького та його інтересів», Ніжин з тих часів став домівкою для вихідців із низки європейських держав. Хто тут тільки не мешкав: євреї, греки, поляки, москалі, білоруси, молдавани, турки, асирійці. Й кожен етнос знаходив у Ніжині щось своє, те, з чим у нього асоціювалася далека рідна домівка. Місто над Остром стало Батьківщиною і для шляхетських родів з Великого князівства Литовського, які у другій половині XVII ст. переселилися до порубіжного з литовськими володіннями Ніжинського козацького полку. Частина литовців поповнила лави місцевих козацьких сотень, а дехто із заможніших родів злився зі старшиною, яка у 1785 р. стала частиною дворянського стану Російської імперії. Одним з найвідоміших ніжинських старшинсько-дворянських родів литовського походження є родина Довкгело. Родина далеко непересічна, адже згідно переказів, Довкгело є спадкоємцями литовської князівської родини, засновником якої був Явно (Явнут) – великий князь литовський з династії Гедиміновичів. Рід Довкгело значиться в офіційних списках ІІІ частини дворянських родів Чернігівської губернії відповідно до «Родової книги» 1785 року. З початком ХІХ ст. Довкгело оселилися в Ніжині, на території правого берега Остра, що в народі зветься «Нове місто». Здебільшого ніжинські володіння Довкгело простягалися вздовж сучасної вулиці Редькінської. До нашого часу зберігся будинок, де безпосередньо проживали литовські дворяни, коли головою родини були Федір Довкгело (надвірний радник станом на 1879 р.) та його син Володимир Федорович Довкгело (титульний радник, присяжний повірений станом на 1911 р.). Це міцна цегляна будівля з елементами класицизму: колони, геометричні декоративні оздоблення, що нині розміщується за адресою Редькінська, 14. Окрасою будівлі є дерев’яна оглядова вежа, частково збережена до наших днів. Представники родини Довкгело мали можливість споглядати з цієї вежі (однієї з найвищих споруд Ніжина на правому березі Остра на межі ХІХ–ХХ ст.) не лише власні землеволодіння, будівлю Гімназії вищих наук, а й остерські заплави та величне «Старе місто» з його численними храмами.
Розкішне життя ніжинських дворян
У сліпих коридорах часу загубилися краса й аристократизм просторих кімнат, де мешкали литовські князі. Стих гомін світських розмов та класична мелодія музичних творів, що лунали тут під час званих вечерь та родинних свят. Різьблені меблі, столові прибори, родинні портрети й картини стали трофеями розлючених месників більшовицького перевороту. Світ литовських дворян Довкгело був вилучений зі стін їхнього будинку. Московсько-більшовицька влада всіляко намагалися стерти з пам’яті місцевих ніжинців навіть прізвище литовської родини.
Втім, все те що людьми ретельно стирається з історії, зазвичай в ній і закарбовується. Макаренко Михайло Вікторович, нащадок родини Шило, яка мешкала навпроти будинку Довкгело до 1917 р., нині розповідає, що у підвалі центрального будинку Довкгело розміщувалася кухня. Будинок оточував чудовий сад. Господарі часто пригощали фруктами місцевих дітлахів. Навпроти будинку Довкгело у маленькій хатині проживав садівник, а за порядком цілого маєтку стежив слуга на ім’я Порфірій. Загалом заможна родина Довкгело мала у своєму розпорядженні цілу когорту слуг: лакей, садівник, конюх, кухарка, покоївка та домоправитель. Високий статус родини підкреслювала можливість мати особистий транспорт, яким на межі ХІХ–ХХ ст. був парний кінний екіпаж разом із візничим. З початком ХХ ст. фінансові справи землевласників Довкгело погіршились. У 1910 р. литовські дворяни продали частину своєї землі, навпроти сучасної адреси Редькінська, 14, Шилу Михайлу Федоровичу.
З більшовицьким переворотом 1917 р., коли розпочалося переслідування і винищення більшовиками ніжинського дворянства, родина Довкгело мігрує до Франції, після чого про неї не було жодних відомостей. Розміри маєтку, таємниче литовське князівське походження та привітне ставлення родини Довкгело до місцевих простих ніжинців стали причиною появи цілої серії легенд про цей рід, що створювалися мешканцями вул. Редькінської. Перекази обросли навіть елементами всім відомих казок. Так, одна з легенд говорить про трьох вродливих дочок Володимира Довкгело, яким батько тривалий час шукав відповідних їх статусу наречених, з цією метою навіть розділивши свої володіння на три частини. Але дочки так і не вийшли заміж за видних кавалерів, адже все в одну мить змінив більшовицький переворот 1917 року.
Доля маєтку Довкгело у ХХ і ХХІ століттях
Як розповідає Михайло Макаренко, з 1917 р. у будинку перебували різні установи. Спочатку богадільня, потім будинок віддали під комунальне житло. З правого торця був ще один вхід з відкритою верандою до великої комунальної квартири. Там пожильці проживали найдовше. У 1979 р. будинок передали Добровільному Товариству Сприяння Армії, Авіації і Флоту (ДТСААФ). У будинку навчалися автосправі курсанти (для лав армії). Станом на 2022 р. колишній маєток Довкгело належить Ніжинській зразковій автомобільній школі товариства сприяння обороні України. Зовнішній стан будівлі є критичним, маєток занедбаний та руйнується. У просторому підвалі поселилися здичавілі собаки. Втім, найбільшої шкоди маєтку завдають люди, які мешкають неподалік. Невідомі добродії почали розбирати підвали маєтку на цеглу для власних обійсть. Тож питання порятунку маєтку литовських князів у Ніжині вже є вимогою часу. Маєток має стати новою туристичною родзинкою. Ніжинська громада має вжити відповідних заходів. У протилежному випадку майбутнє покоління ніжинців буде вихвалятися тим, що їх каміни, груби, сараї мають в собі антикварні цеглини, що колись зігрівали та захищали нащадків литовських князів.
У лютому 2021 р. ми з істориком Віктором Ємельяновим спробували зібрати усні спогади мешканців приватних обійсть, сусідніх з маєтком Довкгело. Втім, цей задум завершився невдачею. Ледь не половина будинків на вул. Редькінській, на межі ХІХ–ХХ ст. одній з головних вулиць «Нового міста», станом на 2022 р. є нежилими. Стежки до вхідних хвірток заросли чагарниками і густою травою, яку було добре помітно навіть у сніжну пору лютого. Вулиця здавалася мертвою. Старі будинки руйнувалися ледь не на очах. Посеред дня ми зустріли лише одну місцеву мешканку. Ця мандрівка яскраво підкреслила швидкоплинність життя та змін у Ніжині, вимирання старих центральних вулиць та перенесення естафети розташування вишуканих маєтків ніжинської еліти до новозбудованих кварталів.
Роман Желєзко
У публікації використано світлину з архіву редакції газети «Вісті»
