Завантаження ...
banner

Перекази давнини: яким було велике Чернігівське князівство

Перекази давнини: яким було велике Чернігівське князівство фото

Нещодавно в російських ЗМІ знову з’явились розмови про Чернігів. В інтерв’ю пропагандистському виданню «РИА Новости» так званий «глава ДНР» Денис Пушилін заявив про плани захопити українські міста Чернігів та Одесу. Він назвав це визволенням російських міст. Прессекретар російського диктатора Путіна Дмитро Пєсков, заявив, що «все залежить від вибору громадян та рішення людей»

Голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус опублікував карту Чернігівського князівства і порадив окупантам «погоджуватися на кордони 1991 року, допоки в них така можливість є». А секретар Чернігівської міськради Олександр Ломако порекомендував не згадувати в промовах наше древнє місто, бо «коли Чернігів уже був одним із найбільших міст Європи, на території сучасного кремля квакали жаби».

Ця словесна пікіровка, власне, ніякої нової інформації чи цінності нам не несе. Але на хвилі цього інформаційного приводу ми вирішили поговорити з істориками та ще раз нагадати нашим читачам, яким було Чернігівське князівство доби Київської Русі, хто кому підпорядковувався і до чого тут взагалі москва? Розбиратися у цьому питанні нам допомогли чернігівські історики – доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Сергій Лепʼявко та викладач Інституту історії імені О. М. Лазаревського НУ «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук Володимир Пилипенко.

Князівство з 1000-річною історією заснував Мстислав

Про дату заснування Чернігова історики сперечаються і досі. Укріплення та території сучасного Валу почали будувати ще на початку 10-го століття, і це, на думку професора Лепʼявка, означає, що на той час тут уже існувало міське життя.

А якщо говорити про утворення саме Чернігівського князівства, а не міста, то вперше воно згадується тисячу років тому. Чернігівське князівство як окреме утворення з’являється у 1024 році в результаті розподілу Русі між двома рідними братами – Ярославом Мудрим і Мстиславом Хоробрим. І це князівство одразу було одним із найбільших на території молодої Київської Русі. Отже, за два роки матимемо повне право відзначати тисячоліття створення саме Чернігівського князівства.

Історик Володимир Пилипенко

 

– Це відома історія. Після смерті батька князя Володимира (Великого або Хрестителя. – Ред.) його сини почали між собою війну. Причому літописець усі гріхи перекладає на одного зі старших братів – Святополка – і називає того Окаянним. Тоді загинули і Борис, і Гліб, інші брати. До речі, це самі ті Борис і Гліб, на честь яких у Чернігові зведено собор, – пояснює історик Володимир Пилипенко. – У цій братовбивчій бойні вижили київський князь Ярослав і чернігівський князь Мстислав, і в 1024 році після переможної Мстислава битви під Лиственом вони розділили Русь по Дніпру. По праву руку від Дніпра сів Ярослав, і постало Велике Київське князівство. А по ліву руку від Дніпра сів Мстислав, і постало Велике Чернігівське князівство. І це була перша згадка про Чернігівське князівство саме як окреме політичне утворення.

Постає логічне питання про кордони цього утворення. Кордони Київської Русі – не ті, що кордони зараз. Те, що ми бачимо на карті, наприклад, у шкільному історичному атласі,– досить умовні кордони, тому що чіткої демаркації цих кордонів не було в сучасному розумінні цього слова. Однак, за оцінками вчених, наше князівство справді було величезним.

 

– Територія Чернігівського князівства за часів Мстислава простягалася фактично від Тмуторокані, це нинішня Кубань, і далі по лівому берегу Дніпра аж майже до володінь Великого Новгорода. – каже Сергій Лепʼявко – І це не фантастика, це правда. На той час володіння Мстислава – так буде правильніше називати це утворення – займало більше ніж третину території ранньої Київської Русі. Виходить, за часів братів Ярослава та Мстислава на Русі було два правителі, які поділили Русь по Дніпру, і одним із двох центрів Русі був саме Чернігів.

Землі великої династії Святославичів

Коли помирає Мстислав Хоробрий, Чернігівське князівство знову повертається до складу єдиної Русі на чолі з Ярославом Мудрим. А після його смерті Русь знову розділяється вже між його синами. Чернігівським князем стає Святослав Ярославич. І саме він засновує велику чернігівську династію Святославичів. І з того часу Чернігівське князівство стає більш окресленим географічно, воно простягалося на північ і північний схід.

 

– Потім почався період так званої феодальної роздробленості. Зазвичай у нашій історіографії цей період подається як період занепаду, хоча це не так, – пояснює історик Володимир Пилипенко. – Це просто певний період еволюційного розвитку. Характеризувався він тим, що князі почали роздавати землі своїм синам, а ті – своїм синам. Зрозуміло, що претендентів на князювання дуже швидко стало більше, ніж самих земель, і між цими претендентами велися постійні війни. Тоді Чернігівське князівство починає дробитися не менші уділи: спочатку відділяється Новгород-Сіверське, потім – Курськ, Брянськ та інші. 

Важливо розуміти, що на той час існував тривалий політичний конфлікт між двома великими династичними гілками, нащадками Ярослава Мудрого: чернігівською династією Святославичів і київською династією Мономаховичів.

Чернігівські князі з цієї династії вісім разів займали київський престол, вони завжди вирізнялися войовничістю. Центром династичної гілки Святославичів був саме Чернігів. До речі, головний герой того ж «Слова о полку Ігоревім» також був чернігівським князем наприкінці свого правління.

 

– Чернігівське князівство, як й інші князівства на той час, було влаштовано за принципом так званих уділів. У середині великого Чернігівського володіння були менші князівства. І на менших престолах, наприклад у Муромі, Путивлі, Брянську, Стародубі, сиділи молодші князі. Тобто це були або діти, або онуки старшого чернігівського князя. Коли старший князь помирав, ішло переміщення цих князів по старшинству. І найстарший зі Святославичів займав чернігівський престол, – пояснює професор Лепʼявко.

Стосунки між цими дрібними князівствами та Черніговом будувалися за феодальним принципом «васал – сюзерен». Основним зобовʼязанням дрібніших князів була військова служба своєму князю-господарю. І ті ж самі муромські, стародубські, брянські князі були зобовʼязані на вимогу чернігівського князя приходити з дружиною і брати участь у походах.

Князівський центр, більший за Париж

Саме місто Чернігів, як і будь-який адміністративний центр, дуже швидко росло. Тут жив князь, жила його сімʼя, управителі, відповідно, створювалась інфраструктура у вигляді дружини, обслуги, постачання всього, що необхідно князю та дружині, і багато іншого. За словами Сергія Лепʼявка, недалеко від сучасної міської ради на вулиці Магістратській під час археологічних розкопок були знайдені залишки пекарні, де діяли близько десятка печей для випічки хліба. Це було велике виробництво, яке, скоріше за все, обслуговувало князівський двір. Це свідчить про масштаби й організацію життя в Чернігові.

За результатами розкопок останніх кількох десятків років археологи досить точно можуть окреслити площу заселення міста, і тоді за певними методиками можна обрахувати приблизну кількість мешканців.

 

– Оцінки різні, – коментує історик Володимир Пилипенко, – хтось рахує трохи менше 20 тисяч жителів, хтось говорить – понад 20 тисяч. Але у будь-якому разі для середньовіччя оці цифри – плюс-мінус 20 тисяч мешканців міста – величезні цифри, і це величезне місто. Для порівняння. От ми зараз живемо в Чернігові, який не найбільший і не найменший, а такий собі середній обласний центр України. А в часи Київської Русі, десь 800–900 років тому, це був мегаполіс. Тоді населення в місті Париж було менше, ніж у Чернігові. 

В основному на той час європейські міста мали 5–7 тисяч жителів. І тільки найбільші міста досягали такого розміру, як 20–30 тисяч населення. Тільки Константинополь був винятком, у ньому проживало 200–300 тисяч, але то була столиця Візантійської імперії. Отже, для свого часу Чернігів був величезним і багатим містом, і це ми можемо побачити навіть зараз. Достатньо вийти і подивитись на збережену архітектуру. Бо завжди, і особливо в ті часи, архітектура – це була наочна демонстрація багатства.

– Будівництво Спаського собору, будівництво інших соборів – це було колосально дорого, – коментує історик Володимир Пилипенко. – І щоб забезпечити таке будівництво, треба було мати значну кількість так званого надлишкового продукту, тобто грошей, за які закупити матеріали, найняти майстрів. Плюс треба було мати гарну логістику, гарне управління, щоб забезпечити доставку цих матеріалів та всього іншого. Тобто таке велике будівництво – це завжди демонстрація багатства міста і князівства в цілому.

Як доказ багатства Чернігова історик Лепʼявко наводить і знайдені археологами на території Чернігова залишки ювелірних майстерень часів Київської Русі, їх розкопано близько десятка. Також було знайдено півтора десятка давньоруських скарбів. Вочевидь, тут жили люди заможні і процвітало виробництво.Згасання Чернігівського князівства

Саме монгольська навала в середині 13-го століття стала страшним ударом для Чернігівського князівства. Але слід звернути увагу, що місто, на відміну від розповсюдженої думки, не було знищено.

– Життя в Чернігові залишилось, про це свідчать археологічні розкопки та деякі письмові дані. Наприклад, продовжував діяти Спаський собор, на Валу археологи фіксують ремісничі майстерні, – пояснює Сергій Лепʼявко. – Тобто життя тривало. На мою особисту думку, другим потужним ударом, який суттєво вплинув на Чернігів, було поширення чуми в середині 14-го століття. Про цю значну подію в історії людства мало хто знає, бо вона якось слабо вплетена в історію України. А чума тоді знищила третину населення Європи, до половини населення Китаю та Індії. І от із середини 14-го століття, коли ця чума прийшла і на наші землі, різко занепадає життя в Чернігові, а відновлюється потім вже тільки в 15-му столітті. Тобто найбільший занепад Чернігова – друга половина 14-го століття.

Незважаючи на все це, Чернігів залишався князівським центром, князівським містом по суті аж до 1500 року, коли московський князь завоював Сіверську землю та перетворив її на частину московської держави. І це було перше зафіксоване завоювання московії на території України. Тобто понад 500 років тому саме з нападу на Чернігово-Сіверщину почалася історія збройного конфлікту між московським князівством і Україною. Ще одна цікава аналогія…

Москва – «гниле місце», засноване не словʼянами

Давайте розглянемо уважніше саму природу московської держави. Уважається, що перша згадка про москву як поселення датується серединою 12-го століття. Якщо бути точнішими, це 1147 рік. Хоча, за словами того ж Сергія Лепʼявка, цілий ряд науковців піддають сумніву цю згадку, уважаючи її більш пізньою підтасовкою фактів літописцями. Історик припускає, що підйом москви починається аж з кінця 13 століття.

 
Історик Сергій Лепʼявко

– Сама назва «Москва» є словом угро-фінським та означає «гниле місце», або «болото». Тобто столиця майбутньої нібито «словʼянської держави» і центра «руського міра» насправді заснована на угро-фінських землях, і про це безпосередньо свідчить топоніміка. Околиці Москви –- це територія племені мокша. Звідси і вираз про мокшанські болота. Це не просто образний вираз, а реальний факт., – пояснює професор Лепʼявко.

Вірогідно, звідси і походить відома алегорія про те, що на місці кремля ще квакали жаби, коли Чернігів уже був княжим містом. За словами історика, фактичний підйом москви відбувається тільки в кінці 13-го століття. Тобто зрозуміло, що сама москва жодного стосунку до будь-яких українських земель і земель Київської Русі не має. Бо насправді вона стала підніматися завдяки запопадливій службі ханам Золотої орди. І тільки завдяки ординцям москва виросла, але це було вже після основної історії розквіту Київської Русі та Чернігівського князівства зокрема.

Також професор указує на ще одну цікаву історичну паралель щодо лицемірної тактики ведення війни московитами. Захоплення сусідніх земель московським князівством почалося наприкінці 15-го століття. Тоді вони напали як раз на північно-східне прикордоння Чернігівського князівства – так звані Верховинські землі у верхів’ї ріки Ока.

– На цю територію напав московський князь Іван III у 1487 році і воював за них сім років. І цікаво те, що впродовж перших п’яти років тієї війни московити казали, що «нас там нєт», а воюють проти місцевих князів якісь невідомі «зелені чоловічки» з місцевого населення, які хочуть перейти під владу московського князя. Тобто взагалі ситуація один до одного схожа з 2014 роком. Століття пройшли, а методи у них не змінюються, – підсумовує сказане наш співрозмовник. 

Чому росіянам був потрібен саме Чернігів?

Зрозуміло, що з військової точки зору наше місто було важливим, бо стало міцним щитом на заваді просуванню ворожих сил з півночі на столицю. Саме захоплення Києва та повалення української влади були головними цілями вторгнення. Але чернігівський історик Сергій Лепʼявко звертає увагу на важливу ідеологічну роль, яку, на його думку, мав би зіграти для росіян захоплений Чернігів.

 

 Претензії на місто Чернігів відповідають політиці сучасного кремля. Цю політику свого часу геніально сформулював Тарас Шевченко: «І ви – наші, і все ваше – наше!» Шевченко бачив і розумів суть російського імперіалізму вже тоді. Тому нічого нового і дивного в зазіханнях Росії на Чернігівщину для мене немає. Але я думаю, що героїчна оборона Чернігова навесні цього року вберегла нас ще від одного, – зауважує професор Лепʼявко. – Цілком можливо, що для російської верхівки Чернігів потрібен був саме як центр великого давньоруського князівства. І з цієї ідеологічної точки зору це для них було навіть значно важливіше, ніж Херсон. Це той фактор, на який ми тоді не звертали уваги, але мені здається, він робить ще важливішою перемогу Збройних сил України під Черніговом. Бо ми не дали їм зачепитися за одну із столиць Київської Русі, якою був Чернігів. Це була би для них дуже велика перемога. Але, на щастя, стало великим програшом.

Думка історика видається слушною ще і з тієї точки зору, що російська пропаганда працює там як шалено цинічна, ефективна і налагоджена машина. Тому окупанти, без сумніву, скористалися і зробили б із такої події ціле ідеологічне шоу. Вони спробували б перетворити Чернігів на своєрідний ідеологічний центр своїх загарбницьких інтересів. Тобто не обмежуватись розмовами про так звану Новоросію, а спробувати своїми брудними лапами захапати ще й історію давньоруської доби.

Але не так сталося, як гадалося. І росіяни, міцно отримавши по зубах від нашої Першої танкової та інших підрозділів ЗСУ, побігли з Чернігівщини, накивавши п’ятами. На щастя для нас і на велику шану нашим воякам. Підсумовуючи цей стислий історичний нарис щодо Чернігівського князівства, історик Володимир Пилипенко зазначає:

– Я вважаю, що оці закиди зі сторони Росії щодо нібито «повернення Чернігова» – перш за все продукт їхнього внутрішнього інформаційного споживання, направленого на російську малоосвічену публіку. Кожна людина, яка більш-менш знає історію, розуміє: якщо реагувати на кожну глупість, що там говорять, часу не стане. 

Тому так важливо нам, дітям Чернігова, спадкоємцям великого князівства, знати свою історію. Події останніх років показують, що історія починає відігравати дуже велику роль у політичному дискурсі та політичній пропаганді, яку постійно веде російська держава. Ми є нащадками великих пращурів і великої слави. Тож тепер наша черга відстояти та примножити велич цієї великої землі!

В статті використані ілюстрації з книги

«Владні інституції Чернігово-Сіверщини: ілюстрована історія», автори: В. Бойко, Д. Казіміров, С. Лепʼявко.

 
 
 
 
 
 
 

 

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: