Всім відома фраза про те, що діти – це наше майбутнє. А молодь та студенти – це еліта та майбутнє нашої нації. Так воно і є. Яка зараз вона, наша молодь? Чим займається, як живуть молоді люди, як здобувають знання в умовах війни та під звуки сирен наші українські студенти, що люблять, чим захоплюються?
Всім відома фраза про те, що діти – це наше майбутнє. А молодь та студенти – це еліта та майбутнє нашої нації. Так воно і є. Яка зараз вона, наша молодь? Чим займається, як живуть молоді люди, як здобувають знання в умовах війни та під звуки сирен наші українські студенти, що люблять, чим захоплюються?
Про це дізнавалися журналісти MYNIZHYN.com.
Ми поговорили із Софією Лавренко - першокурсницею Національного технічного університету України "КПІ».
Ще цього літа ми писали про неї, як про кращу випускницю, яка отримала золоту медаль, закінчивши Ніжинську гімназію №3.
Раніше ми писали: Золота ніжинська школярка – медалістка Софія Лавренко « іду крізь терна до зірок»
Тепер Софія Лавренко вже студентка, яка опановує нову професію на хіміко-технологічному факультеті.
- Чи шкодували Ви хоч раз про вибір університету чи спеціальності?
- З початком року і величезним навантаженням у навчанні, напевне, про вибір своєї спеціальності пожалкували тисячі, але не я. На щастя, приблизно уявляла, що на мене чекає у ВНЗ, ще навчаючись у гімназії, тому шкодувати не доводиться.
- Студентом бути легко?
- Безумовно, тим, хто вчиться, важко. Крім того, у перекладі з латинської студент означає "вчу сам", а це взагалі не так, як у школі ... Це дозволяє відкрити у собі талант пізнавати нове самостійно, а вже викладачі оцінюють, на скільки добре ти своїми силами засвоїв поданий ними матеріал.
- Студентське життя краще, аніж шкільне?
- Так! Набагато! Як би я не любила рідну гімназію та місто, але студентське життя в КПІ, нові знайомства та величезна кількість нової інформації - це неперевершено прекрасно. ВНЗ, на відміну від школи, може реально розширити кордони, зруйнувати якісь ефемерні уявлення про доросле життя, справді допомагає пірнути у РЕАЛЬНЕ життя.
- Які студентські якості цінують викладачі?
- Старанність, бажання знати, вміння вчити й упертість у досягненні своєї мети. Принаймні, у мене так, або я так це бачу.
- Одногрупник – це випадковий сусід по парті чи друг на все життя?
- Дистанційна внесла у поняття "одногрупник" свої корективи, якщо бути відвертою.
Раніше, можливо, це слово означало більше за "однокласник" чи "сусід", то зараз вони зрівнялися. Єдине, що лишилося незмінним, це те, що одногрупник - це однодумець, людина, що прийшла вчитися і знала, куди і на що йде, а не просто випадкова персона в житті.
- З якими складнощами в умовах війни доводиться стикатися зараз студентами, під звуки сирини, тривожні та трагічні новини. Що б ви сказали?
- Не скажу, що як студенту, мені важко через сирени чи новини. Важко через відсутність світла, тепла і зв'язку, бо нереально вийти на пари, доводиться все вчити самій. Звісно, повітряні тривоги і ситуація впливають на моральний стан, але ми маємо працювати далі, боротися далі, жити далі!
- Чи є такі поради викладачів, які запам’яталися вам найбільше?
- Так! Один з викладачів сказав, що студенту легше вчитися, якщо деканат погано знає його ім'я.
Цитую: "Чим гірше деканат знає твоє ім'я, тим легше тобі вчитися".
Його порада була дуже простою: не потрапляти на «допки», вчитися, не гнатися за зірками й виконувати все!
Фото з архіву Софії