Любила працю і ніколи не втомлювалася – так про себе говорить 105-річна Євдокія Нечипоренко з села Красне Батуринської громади. Також вона ніколи ні з ким не сварилася – так про неї говорить донька Ганна. Як треба жити, щоб відзначити свій 105-річний ювілей - дізнавайтеся у матеріалі
Ще на свій сторічний ювілей, розповідає донька довгожительки, мати читала газети. А до 97 років жила окремо сама у своїй хаті. Потім переїхала до однієї з доньок.
"Усе пам’ятаю. І як до школи ходила – все знаю. Що позабувала – ото сиджу мовчки, то усе-усе передумаю. Дуже батько мене любив. Ще я невелика була, то батько мене – на віз, і на поле з собою усе возив. Куди сам їде – і мене везе", – розповідає 105-літня Євдокія Нечипоренко.
Заміжня жінка була двічі. За першого чоловіка пішла у 18 років перед Другою світовою.
"Молода була й дурна. І йому 18".
"От у неї таке уявлення про заміжжя було, що красиво прибратися, походити у цвітку по селу, а на другий день роздягнуться і назад іти. – І додому. – І додому йти. Оце таке, каже, було заміжжя", – говорить донька Євдокії Ганна.
Доньку від першого шлюбу засипало у погребі, де вона переховувалась з сусідською дитиною від фашистів, розповідає Євдокія.
"Він тільки в село входив, одразу першу бомбу кинув і якраз у сховище. І двоє дітей засипало, і на смерть. А в хаті я була, піч топила, то від повітря піч потухла, й зі стелі вся крейда обсипалася".
Заміж вдруге вийшла Євдокія майже в 40 років.
"Ще змолоду наш батько матір сватав, але батьки бідненькі були... А їхній батько не віддав матері... Батько собі оженився, мати собі вийшла заміж. Пройде час. Помирає в батька жінка і мати сама залишається. І батько знову іде до матері – до першої любові", – каже Ганна.
"Любив дратися. Затіє сварку, то я здачі йому дам. На цьому й закінчиться... То він спересердя на мене: «Буйволо». Любив сваритися, а перемога за мною була. (сміється) Перемога за мною була", – пригадує Євдокія.
В цьому шлюбі у жінки народилися дві доньки. Старша Ганна розповідає, мати була сувора, вимоглива, але завжди їх захищала.
"От пам’ятаю, у дитинстві, що в нас квіток не було вдома. Ми пішли на кладовище і викопали ірис... А вона каже: «А де ви взяли?». Ми кажемо, що на кладовищі. Вона каже: «Зараз же беріть лопатку, викопуйте і несіть на кладовище». Це вже сутеніло... А вже після я розпитувала, коли дорослою стала. Кажу: «А як же Ви не боялися нас відправляти, уже темніє, а Ви нас посилали». А вона каже: «Хіба ж я вас самих посилала? Ви йшли, а я за вами, щоб ви мене не бачили». Запам’яталось на все життя, що ніде чужого не можна брати".
Працювати любила дуже, розповідає про себе Євдокія. Найбільше – косити.
"Усе підряд робила і не томилась. Лише дров не колола – це така одна робота, що я не робила. А косила і косила, і не томилася. Така моя робота була улюблена... І я ж одна з чоловіками косила щодня. І сама косу виклепаю... Тепер сиджу я, як коропець... Сиди тільки та очима лупай, та й усе. Як працювала, то легше було".
Готує для неї донька прості страви.
"На корма нехороша я людина, не такеє мені... Найбільше – борщ, юшка, тоді какао. Какао – це обов’язково, запиваю какао. Оце така моя улюблена їжа. – А сало, м’ясо? – Того ні, того живіт не приймає, шкода тоді".
Розповідає, що в сім’ї одна вона довгожителька. Каже, батьки прожили небагато: 88 та 86 років.
"Може, каже, Бог віку мені такого дав, бо я ніколи ні з ким не лаялася... От знаходила вона такий компроміс. Ну що ж, каже, вік чесно прожила, пропрацювала, нікому поганого не робила", – каже Ганна.
Телевізор Євдокія Сидорівна не дивиться. Про всі новини розповідає донька. Про війну теперішню вдома майже не говорять, щоб матір не хвилювалась.
