Про особливості демонтажу пам’ятників радянської доби в Ніжині з початку Революції Гідності та в реаліях нинішньої українсько-російської війни. Складнощі проведення. Скільки їх залишилось? Які найвідоміші з них? Як можна використати радянські пам’ятники в майбутньому. Про все це дізнавалися журналісти MYNIZHYN.com. Детальніше - у матеріалі
Революція Гідності 2013 – 2014 рр. не лише докорінно змінила хід української історії, показавши «що вільна Україна – це не рабська росія», а й стала рішучим поштовхом до звільнення українства від російсько-радянських ідеологічних кайданів. Почалася тривала і складна робота з демонтажу пам’ятників, монументів, стел та обелісків радянської доби. Демонтаж цих пам’ятників покликаний зберегти українську культурну самобутність, очистити її від силою насаджених російських «героїв» та розірвати всі культурно-мистецькі ланцюги, що прив’язували Україну до «російського світу», особливо у його радянській подобі. Демонтаж пам’ятників радянської доби за останні десять років охопив всю Україну: від обласних центрів до маленьких сіл. Всі українці вкотре згуртувалися, проявивши єдність перед ідеологічного небезпекою.
Тисячолітній Ніжин теж проходить цей нелегкий шлях, вже десять років позбуваючись пам’ятників радянської доби. Багато хто з ніжинців досі пам’ятає як у листопаді 2013 р., під гамір різно налаштованого натовпу, кран зняв з постаменту Леніна, що десятиліттями «прикрашав» центральну площу козацького Ніжина. Падіння Леніна сколихнуло активні дискусії та обговорення щодо ревізії всіх радянських пам’ятників в Ніжині та їх законній декомунізації. Не минулося й без опору старшого покоління, яке назвало декомунізацію вандалізмом. На те, щоб у травні 2022 р. прибрати пам’ятник загиблим радянським міліціонерам у сквері Миколи Гоголя, які у 1921 р. відбирали в українських селян зерно й за що заслужено були покарані, знадобилося аж 10 років протистоянь і вагань. Впродовж цього десятиліття, пам’ятник радянським міліціонерам неодноразово обливався червоною фарбою та одержував яскравий «макіяж», символізуючи ті ріки української крові, які російсько-радянська влада пролила в Україні будуючи ніким небачений «світлий комунізм». Лише повномасштабна війна України за незалежність від російських загарбників нарешті створила реальні передумови для демонтажу цього пам’ятника радянським міліціонерам із центру Ніжина.
Чи залишились у Ніжині, станом на 2023 р., пам’ятники радянської доби?
Ніжин 2023 р. вже не має пам’ятників окремим діячам радянської доби рівня Леніна, що розташовуються в громадських місцях. Втім, місто досі зберігає низку монументів та пам’ятних обелісків на територіях шкіл, підприємств та різноманітних установ, що були утворені за більшовицької влади. Всі ці пам’ятники об’єднує єдина тематика – Друга світова війна. Переважно ці монументи встановлені на честь учнів та вчителів ніжинських шкіл, працівників ніжинських заводів та фабрик, які загинули на фронтах Другої світової війни. Центральним радянським пам’ятником, спрямованим на вшанування ніжинців, котрі загинули на фронтах Другої світової війни є меморіал Вічного вогню неподалік Ніжинського державного університету ім. М.Гоголя. Меморіал, що вмішує таблички з іменами ніжинців, котрі не повернулися додому з радянсько-німецької війни 1941-1945 років.
У самісінькому центрі Ніжина зберігаються пам’ятники Якову Батюку –видатному ніжинському підпільнику 1941-1943 рр., та Любові Губіній – льотчиці, родом з Ніжина, яка загинула в боях з німцями у 1943 році. Навпроти центрального входу до Ніжинського агротехнічного інституту розміщуються пам’ятники і могили (!) військовим Червоної Армії Ізраїлю Хайтовичу та Сергію Моховому, які загинули у боротьбі проти військ нацистської Німеччини у 1943 р. при звільненні Ніжина та Ніжинщини. Тут же, біля Ніжинського агротехнічного інституту, встановлений танк Т-70, що розташований над похованням І.Хайтовича. Ще один танк часів Другої світової війни розташований в кінці вулиці С.Прощенка, в центрі дорожнього кола, на перехресті вул. С.Прощенка з вулицями Космонавтів та Борзнянський шлях.
Що робити з радянськими пам’ятниками?
Дискусії щодо подальшої долі всіх цих пам’ятників і монументів є питанням, яке потребує правильного й виваженого рішення. Рішення, що має базуватися виключно на інтересах Української держави, захисту її історії та відновлення української національної пам’яті. У центрі вирішення цього питання має бути український світ, що має остаточно позбутися радянських ідеологічних кайданів як основ культурної спадщини, на якій мають виховуватися майбутні покоління. Загально історична канва має рівномірно поєднуватися з місцевою ніжинською складовою. Українські діти мають виховуватися на повазі й шануванні героїчної української історії, що писалася і пишеться кров’ю, ціною життів найкращих Синів і Доньок України. Тому, кожен з цих пам’ятників має зайняти своє відповідне місце в Ніжині. Мова не йде про їх тотальну руйнацію. Правильним буде раціональний відбір та збереження частини пам’ятників. Збереженню підлягають пам’ятники, які хоч і зведені у радянську добу, втім, не пропагують цю владу і не несуть антиукраїнського чи антигуманного спрямування, не вихваляють діяльність і вчинки більшовицьких лідерів. Зокрема, той же меморіал Вічного вогню вміщує прізвища звичайних ніжинців, які стали жертвою горна Другої світової війни і які не можна забути.
Найбільш гучною була ідея часів Революції Гідності щодо продажу окремих пам’ятників, зокрема того ж ніжинського Леніна, на аукціоні. Одержані кошти могли б піти на користь Збройних Сил України чи інші потреби.
Останні роки лунає цілком слушна думка місцевої влади, істориків та громадських активістів про створення музею радянського періоду під відкритим небом, куди доцільно було б перенести всі танки, пам’ятник Леніну, різноманітні обеліски і пам’ятні стели зі шкіл чи заводів. Створення музею радянського періоду має ґрунтуватися довкола тези «Ніколи знову». Музей, що має не вихваляти радянську добу, а показувати її справжнє обличчя. Ніколи знову немає виникнути імперія зла, що нищитиме мільйони українців заради божевільних ідей окремих московських лідерів. Такий музей дозволить створити окремий простір, пристосований до екскурсій, відкритих уроків з історії, виставок чи створення історичних документальних фільмів чи відео-роликів про радянське ХХ століття та Ніжин у радянську добу.
Прах І.Хайтовича та інших військових діячів радянської доби пропонується перепоховати з центру Ніжина на міських кладовищах. Адже місце покійних саме там, а не у громадських місцях.
Чим замінити радянські пам’ятники?
Відповідь на це запитання може дати кожен з нас. Війна, яку ми бачимо щодня, зобов’язує нас вшановувати й пам’ятати звитяги Українських Воїнів, завдяки яким ми досі маємо можливість жити. Тож нові монументи мають увічнювати імена Українських Героїв сучасної війни та борців за українську державність минулих епох, від козацтва й до сьогодення. Будуть це алеї, стели чи окремі композиції вирішить час та ніжинська громада.
Роман Желєзко
Фото автора
