Зі зброєю в руках стояв за незалежність України з перших днів. Олег Флюгерт боронив Чернігівщину в напрямку білоруського кордону. Дільничний офіцер, якому військові дали позивний «Шериф» здійснював бойові виходи в тил ворога, займався розвідувальною діяльністю та разом із військовими нищив колони російської техніки.
Підполковник поліції майже 20 років життя присвятив роботі «на землі» – дільничним офіцером. З перших днів повномасштабного вторгнення Олег виконував бойові завдання та захищав рідне місто. Він ніс службу на «нульовому» блокпосту на виїзді з Чернігова в напрямку білоруського кордону.
«Саме тоді доля звела мене з надзвичайною людиною, справжнім патріотом і воїном – Валерієм Мельником. Він мав бойовий досвід та ділився ним зі мною. Валерій Петрович (позивний «Батя») навчив мене правильно стріляти з РПГ, як займати бойову позицію, як замінувати територію, аби ворог не пройшов. У 62 роки Петрович був взірцем для молодих бійців і ні в чому їм не поступався. Вже з 26 лютого він почав брати мене на перші бойові завдання, перші «виходи» на територію, окуповану ворогами».
Основним завданням чернігівських захисників було здобути інформацію: про розташування і кількість ворожої техніки, особовий склад, напрямок руху тощо. Інформація одразу ж з місця передавалася військовим. Друге завдання – знищення ворога. З усіма завданнями дільничний офіцер та його побратими справлялися успішно.
«Перші дні було дійсно страшно – ворог закидав нас бомбами, накривав суцільним артилерійським вогнем. Але наші хлопці військові міцно стояли на своїх позиціях. Ніхто не панікував і не розбігався. Кожен робив свою справу і боронив місто. Це давало мені натхнення і впевненість, що ми відіб’ємо цю ворожу навалу».
На початку російського вторгнення військові спільно з поліцейськими розбили колону ворожої військової техніки на білоруському напрямку неподалік Чернігова. Однак невелика частина техніки окупантів вціліла. Під час чергового «виходу» Олег з побратимом закидали гранатами ці вісім одиниць техніки: два танки, БТРи, Тигр, тягач і тентові машини.
Встигли саме вчасно: окупанти якраз підігнали армійський тягач, аби евакуювати своє «залізо» на базу відновлення. Тож довелося, перш ніж нищити техніку, вступити у бій з росіянами.
«Після цього ми мали швидко повертатися «на базу», адже на місце могло щомиті прибути вороже підкріплення. З Валерієм ми пішки дісталися до найближчого села. До нас вийшов місцевий чоловік і, дізнавшись хто ми, запропонував віддати свою автівку — стареньку «Волгу», аби ми могли швидше повернутися в Чернігів. Пального в баку було на самісінькому денці. Тож сусід господаря приніс останні свої запаси бензину у звичайній пластиковій пляшці — теж на денці, насилу грамів 200. Та цього дивом вистачило. Завдяки цим людям нам вдалося доїхати до Чернігова на свій блокпост. Автомобіль вцілів, і згодом ми його повернули власнику».
Під час бойових дій Валерій та Олег, який страхував побратима, взяли в полон російського танкіста. Окупанти розмінували заміновану нашими військовими дорогу. Всі зняті міни вони залишили на узбіччі.
«Ми з Валерієм отримали завдання повернути ці міни на місце, де вони були. І ми це успішно зробили. Повернули 40 мін на одній локації, де мала йти російська техніка, і ще приблизно стільки ж – на другій, трохи вище по дорозі. Коли стемніло, підійшла ворожа колона і підірвалася на наших мінах, адже ворог був впевнені, що шлях розчищений. Перший танк від вибуху розвернуло, він злетів у кювет. Коли ми підійшли туди, біля танка був лише один російський військовий. Решта – розбіглися. Ми з Петровичем взяли росіянина в полон і доправили на блокпост, де передали військовим».
Полонений спочатку розповідав, що він звичайний танкіст і опинився на нашій землі, бо «був на навчаннях». Згодом він зізнався, що є командиром цього підірваного танку. До речі, за словами Олега, історію «про навчання» розповідали більшість полонених росіян у перші дні повномасштабного вторгнення.
Один із бойових виходів на завдання закінчився трагічно. Розвідувальна група у складі Олега, Валерія та їхнього побратима Дениса Ромодана (позивний «Вакула») потрапила у вороже оточення. Під час виходу в тил ворога дільничний офіцер на хвилину відстав від решти групи – він зупинився для перевірки документів у людини, що їхала велосипедом в бік кордону. Ворог дочекався, коли Олег рушить у бік побратимів і після цього відкрив вогонь. Поліцейський дивом вижив: куля з великокаліберного кулемета просвистіла біля вуха і розплавила балаклаву Олега.
«Мені пощастило залишитися живим і прорватися до своїх. На жаль, Валерій Петрович і Денис загинули під ворожим вогнем. Вони справжні Герої-захисники. Вічна їм пам’ять…»
Про свої щоденні ризиковані завдання поліцейський не розповідав рідним, бо не хотів їх хвилювати. Натомість почав вести щоденника та інколи записував коротенькі відео, аби підбадьорити колег.
Олег Флюгерт переконаний, що бойовий дух і патріотизм чернігівців — непереможні.
«Наші військові — герої всі до одного. Йдучи вперед, я завжди був впевнений, що хлопці не зроблять ані кроку назад. За Чернігів ми готові були стояти до останнього. Також велика подяка й звичайним людям, мешканцям сіл і містечок Чернігівщини, які ризикували всім, аби передати інформацію про рух ворожої техніки. Наші люди зупиняли російські танки голими руками, виходили на вулиці та розвертали ворожі колони. Заради наших громадян не страшно віддати життя. Ми робимо все для нашої перемоги».
