27 березня цього року місто-герой Чернігів відзначатиме ювілейну дату – 400 років з моменту отримання магдебурзького права (1623). Саме тоді започаткована традиція чернігівського місцевого самоврядування. Хочемо ознайомити Вас з поняттям "магдебурзьке право" та розповісти, яке значення воно мало для містян та який внесок зробило у розвиток Чернігова. Читайте у матеріалі.
Зародження магдебурзького права
Ця назва походить із середньовічної Німеччини. Саме там у різних німецьких землях діяли власні системи міського самоврядування, сформовані на підставі норм традиційного судочинства й німецького звичаєвого права. До прикладу, діяли нюрнберзьке право, віденське, любецьке (місто Любек), магдебурзьке та інші. Останнє сформувалося в 1188 році в саксонському місті Магдебург.
Магдебурзьке право містило норми середньовічного німецького збірника правових норм, відомого як «Саксонське зерцало», судових ухвал Магдебурга, збірку «Саксонський Вейхбільд». Окрім власне самого Магдебурга, його вплив поширювався на деякі інші східносаксонські міста та землі – Бранденбург, Сілезію, Пруссію, а також на сусідні Польщу й Чехію.
Основні характеристики магдебурзького права
За нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював війт, якого призначав власник поселення; свою посаду війт міг передавати у спадок. Із розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною. Мешканці міста звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали управління господарством.
Для допомоги війту обирали колегіальний орган – магістрат, куди мав право бути обраним кожен з міських ремісників чи купців. Засідання магістрату проходили під головуванням війта. Наприкінці XIII століття в магістраті Магдебурга виникла ще одна виборна колегія – Рада, якою керував бургомістр. Попередній колегіальний орган отримав назву Лава. Ці органи розподілили повноваження між собою.
Магдебурзьке право визначало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів. Водночас воно закріплювало нерівність за гендерною, становою, національною та релігійною ознаками, що було характерно для середньовіччя. Його норми не поширювалися на жінок, бідняків, незаконно народжених та юдеїв.
Традиції місцевого самоврядування в Україні
Першими в Україні магдебурзьке право дістали міста Галицько-Волинського князівства. Першопрохідцем був Санок, що отримав місцеве самоврядування у 1339 році. Львову магдебурзьке право надане у 1354 році, Києву – на початку XV століття. Упродовж XV–XVII століть магдебурзьке право отримали більшість міст України. Хронологія цих подій на Чернігівщини виглядає так: Новгород-Сіверський (1620), Стародуб (1620), Чернігів (1623), Ніжин (1625), Батурин (1654), Козелець (1656), Остер (1662), Прилуки (1782). Привілеї на магдебурзьке право українським містам надавали литовські великі князі, польські королі, українські гетьмани.
На зміст і форму магдебурзького права на Правобережній і Лівобережній Україні впливали місцеві умови, а також норми звичаєвого права. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники міської верхівки) – справами міщан. Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди гетьманської України. Також його норми використовували при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні у XVIII–XIX століттях.
Фактично застосування магдебурзького права в Україні припинилося із запровадженням у 1781 році «Установлення про губернії» і створенням нової судової системи. А повністю скасоване на українських землях воно було в 1831 році указом імператора Миколи I. Тільки в Києві протрималося ще декілька років і врешті-решт ліквідоване у 1835 році.
У містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі в 1772 році відійшла до володінь австрійської монархії Габсбургів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували діяти ще деякий час. Австрійський уряд спочатку їх значно обмежив, а згодом ліквідував. Наприклад, у Львові застосування магдебурзького права припинили в 1786 році.
Власне, магістрати в українських містах, які отримали магдебурзьке право, відали адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами. Сам магістрат у таких містах складався з двох колегій – ради, яка відала судовими (цивільними) та адміністративними справами та лави (лавний суд), яка відала судовими (кримінальними) справами.
У складі магістрату були війт, який очолював магістрат, а також його помічники (бурмистри, райці, лавники). Число магістратських урядовців в українських містах було різним і залежало від ступеня економічного розвитку міста та чисельності населення. На землях Лівобережної України, які в 1654 році перейшли під контроль Московського царства, магдебурзьке право в більшості міст було значно обмежене і залишене тільки в деяких «привілейованих містах».
Відомо, що міста Московії історично не мали жодного самоуправління, тому подібна доля спіткала й українські міста. У полкових містах, де одночасно існувало два уряди – магістрат і полкова канцелярія, – права магістратів були обмежені на користь останніх. У 1782 році, у зв’язку зі створенням шестигласних дум, у магістратів залишилися головним чином поліцейські і судові функції. Із цього часу він став називатися городовим магістратом і його склад обмежувався двома бургомістрами та чотирма ратманами.
Магдебурзьке право у Чернігові
Нашому місту магдебурзьке право було надане привілеєм польського короля Сигізмунда III 27 березня 1623 року. Символом юридичної незалежності міста стала печатка з наданим королем гербом – зображенням святого Владислава (небесного покровителя сина Сигізмунда, королевича Владислава) «у зброї» з червоним прапором. Пізніше магдебурзьке право для Чернігова своїм універсалом підтвердив гетьман Богдан Хмельницький, він же в якості чернігівського війта затвердив Івана Скіндера.
Чернігівський магістрат тією чи іншою мірою діяв до 1782 року, коли в українських містах почали створювати нові органи місцевого самоврядування – міські думи. Процес ліквідації магістратів повністю вкладається в загальну канву політики імперської влади щодо ліквідації залишків автономного устрою України та уніфікації форм українського суспільного життя до загальноімперських стандартів. Самоврядування в Чернігові після припинення повноважень міського магістрату – це зовсім інша історія.
Історичне значення для України
Магдебурзьке право в Україні стало одним із важливих чинників культурно-правового наближення України до Західної Європи, воно принесло певні риси західноєвропейського міського самоврядування до українських міст. Загалом поява та розвиток магдебурзького права в Україні стали свого роду консенсусом між жителями міст і центральною владою в обличчі великого князя литовського чи польського короля.
Міщанам був потрібен захист від свавілля великих феодалів-магнатів, які могли вважати міста своєю власністю та джерелом матеріального чи нематеріального прибутку. Зі свого боку, держава як верховний правитель була зацікавлена обмежити вплив великої феодальної аристократії та привернути на свій бік такі значні економічні й фінансові центри, як міста.
Запровадження магдебурзького права в містах України дало змогу захистити міське населення від сваволі королівських намісників і великих феодалів-магнатів, створило сприятливі умови для розвитку ремесел і торгівлі, міської інфраструктури. Це дало можливість певною мірою «європеїзувати» міське життя, запровадити чіткі правові норми.
Поширення магдебурзького права на території України сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення, привнесенню засад демократичного громадянського суспільства, активному розвитку економічної діяльності.
