Остання родина з дітьми покинула прикордонну Михальчину Слободу Новгород-Сіверського району. З худобою і майном, яке змогли забрати, тікали від російських обстрілів. До іншого села громади, Бириного, об’їжджати довелось через сусідню область. Дорогою поліція виписала штраф, а на розбитих польових дорогах навантажені буси застрягли в багнюці. Про історію втечі багатодітної сільської родини від війни розповідає Олексій Коцебчук
Машини застрягають вже через першу сотню метрів, звернувши на польову дорогу на Бирине.
"З дітьми вже нема, ми останні. До останнього терпіли, поки у ворота не дали й у хату. Добре, що нас вдома не було. Люди добрі сказали, тікайте — так, утекли", — розповідає переселенка Наталія.
У двох автівках – домашні речі та свійські тварини. Собаки, свині, птиця, кролі їдуть серед пожитків у фургонах.
На причепі, після семи годин дороги, тремтять корови.
Їхати полем потрібно понад п'ять кілометрів. Завантажені машини постійно застрягають і буксують. Тут зупинила кортеж непроїзна калюжа. Щоб її минути, шлях доводиться буквально пропилювати.
До села лишається 12 кілометрів. Позаду — сотня.
Через повінь шлях до Бириного збільшився на 60 кілометрів — Десна підтопила наплавні мости, вони тимчасово непроїзні, і об’їжджати довелось через сусідню Сумську область.
Польовими дорогами переселенців проводить староста Бириного з односельцем. Машини, що постійно в’язнуть у багнюці, виштовхують або гуртом, або однією машиною по черзі витягують іншу.
Поки в багнюці не зариваються колесами обидва автомобілі, сівши на мости. Староста шукає трактор. Доки чекають, Володимир розказує, їхня Михальчина Слобода – центр старостату, через постійні російські тепер майже збезлюдніла.
"Хат 14 лишилось жилих, цілих. Та й то днями люди виїжджатимуть. Мамка виїжджає у понеділок, одна і друга сусідки – теж у понеділок. Там нікого не лишається, словом".
Саме в Бирине, каже чоловік, їдуть через те, що там є школа й дитсадок.
"А куди? Там же по Новгород-Сіверській трасі й до Новгорода-Сіверського ні шкіл, нічого нема".
Одна з корів не витримує дороги – падає. Господар двічі допомагає їй підвестися. На третій раз – корова уже не встає. Доводиться виводити з причепу і вести полем пішки.
Трактор приїжджає через годину. Виручило місцеве фермерське господарство. Тракторист з Бириного, як з’ясувалося, буде родині майбутнім сусідом.
Каже, дістатись тепер до Бириного можна тільки польовими дорогами, витягувати тут машини йому доводиться щовесни. Трактор з двома машинами на причепі наздоганяє Володимира з коровами. Корів знову завантажують. І так їдуть уже до самого села.
Жити переселенці будуть у хаті на дві кімнати. У дворі літня кухня, хліви та інші прибудови, є город. Цей дім обійшовся переселенцям у 20 тисяч гривень.
"Хазяїн хотів сорок тисяч гривень, правда, поступився на десять, а вони сказали, що в них є тільки двадцять тисяч. Десять тисяч додав інвестор – ТОВ «Каштан», перекинув на картку і ще сказав, як будуть сім’ї з дітьми, я буду купляти хати", – говорить староста села Бирине Ганна Тупиця.
Нові господарі заїжджають і розвантажуються. Корів заводять у хлів. Двір наповнюється мішками з картоплею, зерном, клітками з птицею, кролями, поросятами і собаками.
Переїзд з одного села громади в інше, що тривав пів доби, закінчився.
Перевезли не все: у Михальчиній Слободі лишається частина майна, а у Новгороді-Сіверському чоловікові довелось залишити мінітрактор з причепом – дорогою поліція виписала йому штраф, каже Наталія.
"Мотоблок, косарки, до трактора всі причандали, повний причеп усілякого потрібного залізяччя. Його зупинили, що в нього нема прав, номерів нема – ми рік його як купили й офіційно не оформили. Дали штраф і сказали 6-го числа з’явитись на суд".
У Бириному переселенців з дітьми приймають охоче: нові односельці підготували і побілили для них хату, прибрали двір – допомагали з переїздом. Місцеві підприємства: лісництво, фермери, обіцяють допомогу з придбанням житла, матеріалами, роботою. Староста каже: селу потрібні люди працездатного віку, а школі, в якій зараз 25 учнів, щоб не закрили, критично потрібні діти.
"У нас, якби вони не приїхали, першого класу б не було, а так буде. Може, дай Боже, ще хтось приїде, у нас дуже багато порожніх будинків і, якщо є охочі, ми з задоволенням усім допоможемо, що в наших силах", – каже директорка Биринської школи Людмила Плахута.
Детальніше дивіться у сюжеті:
