Гарні справи полюбляють тишу: інтерв’ю з ніжинською волонтеркою Яною Сипливець

З початком повномасштабного вторгнення кожен для себе обрав роль: хтось приєднався до лав ЗСУ, хтось працює у поті чола, щоб забезпечити людей комунікаціями або наповнювати бюджет України, хтось в мережі Інтернет відстоює нашу позицію, а хтось обрав шлях волонтера.

Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з місцевою волонтеркою благодійного фонду «Українська незламна душа» Яною Сипливець і дізналися, що нині потребують наші військові та якою є ситуація на «волонтерському фронті».

Я є волонтеркою нашого місцевого благодійного фонду «Українська незламна душа». Моє знайомство з ним відбулося у червні 2022 року. Близькій людині потрібна була допомога у придбанні дорогого приладу. Самотужки ми не змогли б зібрати стільки коштів, і тому я звернулася за допомогою у благодійний фонд – «Українська незламна душа», який був створений у зв’язку з військовим вторгненням російської федерації 24.02.2022 на територію України. З цього моменту почалося моє волонтерство. Завдяки ярмаркам, де продаємо домашню випічку, ми змогли зібрати кошти на доволі дорогу річ для одного з наших захисників. Я вдячна Інні Кулинко (керівниці фонду за те, що підтримала і допомогла). Моя основна місія у фонді – інформаційно-технічна, а саме: розробка та ведення сайту,  наповнення сторінок у соціальних мережах.  

– Які зараз акценти у допомозі? Чого потребують військові, з чим проблем нема? Чого потребують мешканці на прифронтових територіях?

– Найбільше запитів на дороговартісне обладнання – дрони, монокуляри, біноклі, автомобілі. Ми на регулярній основі допомагаємо тим, що є у наявності фонду – сухпайки, засоби гігієни, термоковдри, ліки. Усе що наявне, ми за запитами надаємо завжди.

– Що є волонтерство особисто для Вас? Чому Ви почали цим займатися?

– Волонтерство – це спільна командна робота. Усі здобутки та результати – це спільна праця: пошук - домовленість - кінцевий результат.

– Чи задоволені Ви тим, як люди допомагають ЗСУ?

– З власного досвіду можу сказати, оскільки більше року займаюсь волонтерстовом, і ми дуже часто проводимо ці благодійні ярмарки, що підтримка впала, на жаль. Якщо порівнювати активність на ярмарках у минулому році і зараз, то різниця відчутна. На мою думку, люди можливо і пристосувалися до ситуації, для когось все вже закінчилось. Мені здається, що тут цілий комплекс факторів, які впливають на підтримку.

Але хочу зазначити що українці – винахідливі. Я була приємно здивована знайомству з командою KazhanRoad. Молоді люди, об’єднані спільною метою, безкоштовно створюють прилади нічного бачення для авто. Завдяки тісній співпраці було закрито декілька запитів від військових.

Відзначити хочу і команду жінок з міста Дрогобич, котрі плетуть круті кікімори та кавери для військових.

Окрема подяка ТОВ «Профімаркет» за підтримку за надання побутової техніки та термоковдр.

– Як відреагувала Ваша сім’я на те, що Ви волонтерите?

– У мене є два синочки: старшому п’ять з половиною років, меншому – три. Коли я печу трубочки чи печиво, вони знають, що мама це робить для воїнів і не заважають. Чоловік допомагає: вся технічна робота (створення та програмування, наповнення сайту, технічне обслуговування інших онлайн ресурсів) – на ньому.

– Що Вас змушує боротися і допомагати?

– Волонтерство – твоє особисте рішення. Якщо хочеш – допомагаєш, не хочеш – не допомагаєш. Як каже мій чоловік: «Поки у тебе є ресурси і бажання, ми будемо це робити». Кожна людина займається своєю допомогою: хтось на фронті, хтось у тилу. Це особисте рішення кожної людини, яку позицію вона хоче зайняти на даний момент.

Це фото з благодійного ярмарку: волонтери печуть домашню випічку за донат для ЗСУ. Кожен наш волонтер має своє фірмове блюдо. Перша моя благодійна ярмарка почалася саме з таких трубочок.

– Що незвичайне, можливо, навіть дивне, у Вас просили військові? Пригадайте декілька випадків.

– Зазвичай потреба є в елементарному: засоби особистої гігієни, ліки, їжа швидкого приготування.  Завжди треба й дорогі речі – прилади, амуніція.

У грудні перед святом Миколая, для підняття бойового духу наших захисників, ми передавали мініподарунки – дитячий малюнок, шоколадку та шкарпетки.

Малюнки були створені учнями Ніжинського Будинку дітей та юнацтва «Паростки». 

– Чи готові Ви займатися волонтерством до нашої Перемоги?

– Поки моя допомога актуальна – так, я від цього не відмовлюсь. Тим більше, за декілька років до початку повномасштабного вторгнення, я співпрацювала з київськими волонтерами. Ми приїжджали на новорічні свята в дитячий будинок (м. Ніжин) і дарували дітям речі, смаколики, канцтовари.

Сьогодні БФ «Українська незламна душа» тісно співпрацює з цим закладом. Щомісяця проводимо захід до Дня іменинника.  

– Скільки часу Ви приділяєте волонтерству?

– Не можу точно відповісти, оскільки моя робота – це здебільшого робота за комп’ютером – оновлення інформації на сайтах, наповнення сторінок соціальних мереж, телефонні перемовини. Можна сказати, що 24/7, бо у мене немає чіткого графіка роботи. Я постійно на зв’язку. Різні дзвіночки, смс-ки, пошук інформації…

– У який спосіб відпочиваєте від роботи? Буває період, коли йде вже повне виснаження.

– Я звикла вже. Оскільки це моя основна робота, і я ніби як фрілансер, для мене комп’ютер – це відпочинок. Тому, можна сказати, що я від роботи не відчуваю втоми.

– Чи продовжите займатися волонтерством після нашої Перемоги?

– Знову ж таки, якщо моя допомога актуальною буде – залюбки. Тим більше, після війни буде етап відновлення, і допомога буде потрібна багато кому. Я тільки «за».

– Як плануєте відсвяткувати день нашої Перемоги?

– Я б хотіла поїхати у затишне місце і провести час з сім’єю, відпочити від всього цього. У першу чергу, морально. Після нашої Перемоги я напишу великий пост подяки людям, котрі підтримували, довіряли і допомагали. Після нашої Перемоги я напевно хочу зустрітися з людьми, з котрими я познайомилась за цей час, випити з ними каву… Усі вони з різних куточків України.

А ще, як каже моя знайома волонтерка, після нашої Перемоги зваримо бограч (Посміхається – авт.).

– Щодо планів Фонду на майбутнє. Можете поділитися?

– Наш фонд започаткував багато проектів: допомога родинам полеглих захисників, допомога родинам безвісти пропавши захисників. Сьогодні є велика мрія та ціль – створити у Ніжині перший великий ветеранський хаб. Основна мета – це психологічна, фізіологічна реабілітація ветеранів. Керівник нашого фонду –Інна Кулинко. Наша ціль на сьогодні – знайти потенційних меценатів для реалізації цього проекту. Ми всі розуміємо, що рано чи пізно війна закінчиться, але перед нами постануть нові завдання – допомогти нашим захисникам пройти реабілітацію.

– Що б Ви хотіли побажати ніжинцям, українцям?

– Хотіла б побажати українцям Перемоги, стабільного миру. А ніжинцям – цінувати місто, робити усе для того, щоб місто розвивалося з орієнтиром на сучасні тенденції, у прогресивному напрямку.

Особливо хочу подякувати нашій команді волонтерів: у нас справді крута команда сильних особистостей. Бажаю нам рухатися тільки вперед!

Спілкувався Олександр Воронуха