Носівська громада, що на Чернігівщині, має юного героя-захисника, який повернувся з російського полону.
Виконуючи свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини, отримав серйозне поранення і потрапив у полон. Три місяці, які здалися вічністю.
29 червня 2022 року його обміняли – і цей день став його другим днем народження…
Дивлячись на фото цього юного хлопчини, хочеться називати його Дімою. Однак у свої 22 Дмитро Гармаш побачив і пережив стільки, що комусь і життя не вистачило б…
А починалося все як у всіх: школа,захоплення, перемоги і помилки, пошук себе у юному житті, а потім – строкова служба в Збройних Силах України й омріяні війська морської піхоти. Був 2020-й рік. Він серед інших побратимів 36-ї Окремої бригади морської піхоти проходив службу в Миколаєві.
Через кілька місяців строкової служби хлопець вирішив укласти трирічний контракт…
Війна для зенітників 36-ї ОБМП почалася ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення.
Зенітна установка Дмитра стояла на другій лінії оборони, в секторі між Маріуполем і Водяним. Власне, вони й прийняли на себе перший удар ворога. Хлопці давали відсіч, щосили трималися, однак коли ситуація вже була надскладною, отримали наказ від командування відступати до Маріуполя й зайняти оборону біля «Азовмашу». Там вони героїчно билися до 12квітня, допоки не потрапили в оточення.
Після виснажливих боїв, із невеликим запасом зброї та боєприпасів, великою кількістю поранених, полон давав хоча б якусь надію на життя.
Серед 50 поранених піхотинців у російський полон потрапив і Дмитро. Тяжке поранення правиці земляк отримав ще в березні. Через ризик зараження її ампутували в польових умовах, без спеціальних інструментів і ліків.
Дмитро розповідає про полон, наче концтабір. Жодного моменту, який додав би оптимізму. Єдине, що не давало зламатися і витримати всі знущання, побиття, тортури і приниження, – це підтримка один одного. Разом із Дмитром потрапив до полону і його кум. Щоправда, йому довелося витримати в полоні аж 8 місяців. Дмитру пощастило більше – його обміняли через три. Власне, його й інших тяжкопоранених побратимів тричі готували на обмін і повертали або в Оленівку, або в Луганську колонію суворого режиму. Тримали в камері, де замість 17 одночасно перебували 47 військовополонених.
Тож коли вкотре заговорили про майбутній обмін, Діма просто перестав у це вірити. Але цього разу їх везли вже до Запорізької області…
Перший дзвінок, ступивши на рідну землю, зробив до бабусі. Саме її номер зберігся в пам’яті. Дома ж його чекали не лише бабуся, а й сестрички, брат, мама, кохана дівчина.
Після обміну почався період адаптації та реабілітації, який триває й досі. Спочатку лікарня в Нових Санжарах на Полтавщині,потім реабілітаційний центр у Львові, де наразі він і перебуває. Утім, уже, як мовиться, на фінішній прямій на шляху до нового життя. Вже виготовлений біонічний протез, завдяки якому рука відчуває м’язові та нервові імпульси.
У розмові Діма ділиться своїми планами на життя. І найбільше імпонує його оптимізм, впевненість у своїх силах, у людях, які дорогі його серцю і є у його житті.
Йому все вдасться, сумніву не маємо. І. звісно ж, підтримаємо. Отож, із побажанням якнайшвидшого повернення додому, у рідний Ставок, ми домовилися про майбутню зустріч Героя цієї війни, який у своєму юному житті навчився дуже важливій місії справжнього чоловіка: захищати свою Батьківщину!
Пишаємося юними Героями нашого часу!
Джерело: Пресслужба Носівської міської ради
