Багато ніжинців могли чути легенду про ніжинських козачок, які захищали місто від шведів. Вони передяглись у
козацькій стрій, сховавши довге волосся під шапки, та вийшли на стіни ніжинського замку. Побачивши, що місцевий
гарнізон більше, ніж очікувалось, шведи пішли геть від міста. За відвагу й кмітливість жінки отримали привілей
носити козацькі шапки. Але цій історії бракує важливих деталей.
Ця легенда має дуже тривалу історію. Вона мала поширення вже у ХІХ столітті. Ніжинський професор Микола Бережков чув її
від старої ніжинки, яку він зустрів під Паску, повертаючись з заутрені. Одяг гарно вбраної пані контрастував зі старою
латаною шапкою на голові. На здивоване питання професора, щодо дивного убору на свято, жінка розповіла легенду. Її вона
чула від своєї матері та баби:
«Коли під містом встали шведи, то ніжинських жінок організувала козачка, яку всі звали Наказною. Вони
перебрались у козацький стрій та вдягнули шапки своїх чоловіків. Прогнавши шведів, Наказна з товаришкою, в
чоловічому вбранні, поїхали верхи до царя Петра під Полтаву. Нагороджуючи їх, Петро І дав право усім жінкам, що
захищали місто, а також їх дочкам і онучкам носити чоловічі шапки.
Маючи таке довге підґрунтя легенда не піддавалась сумнівам ані в дореволюційний, ані радянський час. Вона спокійно
перекочувала до краєзнавчих видань, згадувалась під час екскурсій. Аж доки історики не з’ясували важливу деталь
– шведських військ під Ніжином не було. Більш того, вони навіть не проходили повз.
Схема Ніжинського замку у середині XVIII ст.Якщо не було самої події, то звідки легенда?
Першим на походження цієї легенди звернув увагу вже згаданий професор Бережков. Він з’ясував, що ще у 1829 році
викладач Гімназії князя Безбородька Іван Кулжинський написав повість «Козацькі шапки». Основою її сюжету
була місцева легенда. Пізніше було ще кілька публікацій інших авторів у 1873 та 1903 роках. Вони відрізнялись
деталями.
В усіх версіях легенди зустрічались помилки у датах, подіях та фактах. Більш того, подібні за змістом, легенди
зустрічались щодо інших міст. Все це свідчить, що легенда була вигаданою.
Ймовірно, на початку ХІХ століття вона вже мала поширення у Ніжині, а отже її коріння слід шукати ще раніше.
Для цього потрібен контекст. Восени 1708 року шведські війська, союзники гетьмана Івана Мазепи, вступають на Північ
України. Їм не вистачало продовольства та пороху, але Карл ХІІ очікував на допомогу гетьмана. Прихід шведів стався
раніше, ніж Мазепа встиг завершити всі приготування. Козацька старшина виявилась неготовою та розділеною – частина
полків була поза Україною. Користуючись цим російський цар Петро І почав жорстокі репресії проти козаків, що хотіли
скинути московське ярмо. Було знищено Батурин – гетьманську столицю, де були козацькі арсенали та склади. Важливі
міста зайняли російські війська.
Не став виключенням і Ніжин. Сюди було відправлено 3 російські полки. Вони фактично взяли місто у заручники. Це сталось
одразу після руйнування Батурина. Попри те, що частина ніжинського полку була готова підтримати Мазепу і шведів, вони
боялись за долю своїх родин.
Не довіряючи ніжинським козакам, росіяни залишили у місті два полки Вестова та Нечаєва, 40 гармат та мортир, 628 пудів
пороху, не рахуючи замкового гарнізону з 284 вояків. Новообраному гетьману Івану Скоропадському, якого теж підозрювали у
симпатії до мазепинців, було наказано облаштувати свою ставку у Ніжині. Тут він перебував під наглядом російських військ.
Гетьман Мазепа та Карл ХІІ. Картина художника Густава Цедерстрема.
Щоб виявити таємних прихильників гетьмана Мазепи, росіяни вимагали від козацької старшини та міст Гетьманщини письмових
клятв вірності. Збирали їх під примусом.
Пізніше, коли треба було оббрехати гетьмана Мазепу царські історіографи стверджували, що мазепинців було небагато, а
козаки лишались «вірними» царю. Створювались історії про міста, що боролись проти шведів. До їх переліку
потрапив і Ніжин як головне місто Лівобережжя.
Реальні події були перекручені. Про велику російську залогу не згадували, щоб не довелось пояснювати, що стояла вона не
проти шведів, а проти ніжинського козацтва. Історія про «відданість» мала приховати правду: жителі не
підтримували царя. Пам’ять про мазепинців стиралась, а наступні покоління вже не могли відрізнити, що в переказах
старовини правда, а що вигадка.
Цікаво, що існувало кілька легенд про перебування шведів під стінами ніжинського замку. За однією з них шведське ядро
застрягло під іконою Миколи Чудотворця у стіні Замкової церкви. Ікона виявилась чудотворною і осліпила шведів,
відвернувши їх від міста. Якби там не було, стріляли точно не шведи, а ця легенда виявилась занадто фантастичною.
Натомість, набула поширення легенда про ніжинських козачок.
Анастасія Скоропадська, копія з портрету 1670-х років.
А що ж з козацькими шапками?
Відповідь на це питання слід шукати в особливостях козацьких звичаїв. Дружини та доньки козаків мали більше привілеїв,
ніж селянки чи міщанки. Коли чоловіки йшли в походи, саме вони приймали всі рішення по господарству. Вони були
здебільшого грамотними та приймали рішення самостійно. Жінки козацької старшини активно втручались у політику. Яскравим
прикладом тієї доби стала дружина гетьмана Івана Скоропадського – Анастасія. Була навіть приказка «Іван
носить плахту, а Настя – булаву». Через таку емансипацію за жінками-козачками ходили чутки про
«відьомство».
Можливо, саме тому використання образу козачок у вигаданій легенді надало їй реальності. Але вдягати шапки чи ні, в
реальному житті, вони вирішували на власний розсуд.
Шляхетна українська пані XVIII ст. Малюнок невідомого художника з рукопису Шафонського
