Через Ніжин в давнину пройшли шляхи багатьох відомих людей. Але лише один з них мандрував з далекої Південної Америки. Метою його подорожі був пошук союзників, а мрією – звільнення батьківщини у Новому світі. Його ім’я зараз мало знане у Європі, але саме з нього почався крах Іспанської колоніальної імперії. 2 травня 1787 року на Ніжинську поштову станцію примчав екіпаж, запряжений шістьма кіньми. В ньому їхав іноземний мандрівник. Він поспішав, скаржився на препогані вулиці й хотів десь поїсти. Можливо, саме тому поспіхом зібрався з візитом до ніжинського коменданта графа Капуані. Звали цього мандрівника Франсіско де Міранда. До цього часу він вже встиг добряче об’їздити і Новий, і Старий світ. Взяв участь у кількох війнах, воював за незалежність США. Був здібним командиром за що отримав звання полковника іспанської армії. Але за вільнодумство потрапив у чорні списки інквізиції. Підозру викликали не амурні походеньки чи заборонені книги у бібліотеці полковника, а його знайомства з американськими революціонерами. Приклад Американської революції давав йому надію, що колонії можуть звільнитись. Але для цього потрібні союзники. З цією метою Міранда їде до Європи. Подорож почалась з Англії. Після спроби іспанського посла обдурити його та викрасти, перебирається на континент. Почалась довга мандрівка через Фламандію, німецькі землі, Австрію, Угорщину, Польщу, а звідти до Італії, Греції, Туреччини. Перебуваючи у Стамбулі Міранда вирішив поїхати далі й відвідати Південь України. Від багатьох іноземців він чув, що це край для амбітних людей. Катерина ІІ, знищивши Гетьманщину, Запорізьку Січ та Кримське ханство, активно колонізувала загарбані землі. За царські субсидії просвітники у Європі підтримували їй репутацію «мудрої правительки». Про всі ці обставини Міранда не знав, коли вирушав до Очакова, а звідти до Херсона восени 1786 року. Він розраховував знайти підтримку своїх планів щодо звільнення іспанських колоній. Але як досвідчений мандрівник, він відмічав у своєму щоденнику все що бачив та чув. Тому не міг не помітити протиріч, що зустрічались на його шляху. В Херсоні колишній іспанський полковник став місцевою знаменитістю. Про гостя доповіли фавориту цариці Григорію Потьомкіну. Той його дуже зацікавив. Але не своїми промовами про свободу від Іспанії. Річ у тім, що Російська імперія в цей час якраз захоплювала землі на Алясці та тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Там її інтереси перетнулись з іспанцями. Потьомкін хотів використати Міранду не для звільнення колоній, а для створення нових. З цією метою гостя оточили пильною турботою. Влаштовували подорожі, хвалились здобутками, запрошували на банкети. В мандрівці до Криму його супроводжував особисто Потьомкін зі своїм оточенням. Попри те, що йому показували парадний фасад імперії, Міранда помічав і зворотній бік – сплюндровані будинки, спалені мечеті, татар, змушених працювати на своїх завойовників. Їх влада у Криму трималась на багнетах. Згодом Міранда оглянув також Кременчук та Київ. Тут його зустріла Катерина ІІ, що намагалась зібрати більше інформації про устрій іспанських колоній. Попри гарний прийом, Міранда не міг розраховувати на допомогу. Надто різними були взаємні очікування. Навесні 1787 року мандрівник вже добре ознайомився з Києвом, Каневом, завів низку важливих знайомств. Настав час вирушати далі. Він виїхав з Києва до Батурина з рекомендаціями Льва Розумовського, сина останнього гетьмана Кирила Розумовського. Так його шлях, що лежав через Бровари, Семиполки, Козелець, Косарі, Носівку, Дівицю, привів до Ніжина. В самому місті Міранда провів менше доби – не надто багато часу для спостережень. Він помітив, що в Ніжині багато греків, які мають різні привілеї. Можливо через це їх одяг переважає серед жінок і чоловіків. Граф Капуані, уродженець італійської П’яченци, прийняв подорожнього з гостинністю. Після чаювання дружина графа показала гостю будинок з садом та теплицею. Помітивши на подвір’ї стайню для 7 гарних коней та 6 екіпажів, якими користувався Капуані і його родина, мандрівник зазначив, що вартість їх утримання явно перевищувала прибутки господаря від посади коменданта. Але найбільше Міранду порадувала вечеря о 9-й годині, адже він провів у дорозі більше доби. На перешкоді плану продовжити подорож одразу після вечері стала відсутність коней на поштовій станції. Тому на ночівлю гість лишився у Капуані. О 5-й ранку випив кави з графом, який помітив, що колесо в екіпажі Міранди розійшлось. Як не крути господар дому добре знався на екіпажах. Через годину, після ремонту колеса, гість покинув місто. Отриману на поштовій станції четвірку коней, довелось замінити по дорозі через їх втому. Подальші мандри приведуть Міранду до Швеції та Франції. Втомившись шукати підтримку монархів, він стане генералом революційної армії. Проявлена звитяга принесе йому досить слави, щоб до його проектів почали прислухатись. Коли Європу охопили Наполеонівські війни, настала слушна мить, щоб почати звільнення його батьківщини – Венесуели. В цей час Міранда повертається до Нового світу. З території США організовує експедиції до іспанської Америки. Завдяки ним у 1811 році було проголошено незалежність Венесуели – іспанці стали втрачати владу у колоніях. Своїм життям він довів, що імперії можна перемагати. Його ідеї, що за часів мандрів були безнадійними мріями, здійснились та дозволили звільнити країни Латинської Америки.
Франсіско де Міранда, кінець XVIII століття
Таким був центр Ніжина, яким його міг побачити Міранда.
Будинок Капуані у Ніжині, де 2 травня 1787 року зупинився Міранда.
Франсіско де Міранда очолив визвольний рух у Латинській Америці.
Проголошення незалежності Венесуели у 1811 році.
