19 Грудня 2023
3389
Якщо уявити, що кожна більш-менш відома людина залишила свій слід в історії, то центр Ніжина був би насичений тінями минулого. Деякі з них зустрічались по всьому Старому місту, а деякі лише на окремих вулицях. На вулиці Гребінки, поруч з будівлею окружного суду, можна було побачити тінь юнака з по-запорозькі бунтівним чубом та виразним поглядом. Цим юнаком був Іван Дубовий, полковник армії УНР, а на час його життя у Ніжині – звичайний учень комерційного училища.
Іван Дубовий народився 19 грудня 1894 року у селі Галиця Ніжинського повіту на Чернігівщині. Батько Костянтин Миколайович був селянином-землевласником з роду козаків. Вихованням дітей займалась мати – Марія Андріївна. Крім Івана, в родині було ще двоє молодших синів – Сергій та Григорій, а також донька Олександра.
Фото: Полковник Іван Дубовий, 1920 рік
На Івана, як старшого сина, батьки покладали особливу відповідальність. Він мав бути опорою родині та прикладом своїм молодшим братам. Але це не означало, що він мав йти лише прабатьківським шляхом. На дворі був початок ХХ століття, успіх в житті визначала хороша освіта та нові професії. Саме тому батько подбав, щоб Іван вступив до Ніжинського комерційного училища. Мабуть, юнак якось проявив хист до підприємництва або освіти.
На той час училище комерції було одним з кращих професійних навчальних закладів міста. Навчальна програма складалась з загальноосвітніх предметів, але особлива увага приділялась спеціальним – комерційній арифметиці, географії, товарознавству, бухгалтерії, статистиці. Особливо ґрунтовно підходили до викладання іноземних мов – німецької та французької. Дійсно, які закордонні подорожі майбутніх комерсантів без знання іноземних мов?
Училище намагалось готувати не лише вузьких фахівців, але й виховати людей з культурним світоглядом та моральними принципами. Бонусом для випускників та вдалим стартом ставало звання «особистого почесного громадянина» після навчання. Але лише за умови успішного закінчення всіх навчальних курсів.
В Івана були сильні стимули для успішного навчання. Можливо, з нього міг дійсно вийти гарний бізнесмен, що перевершив би пам’ять про ніжинських греків. Але цим планам не судилось здійснитись через Першу світову війну.
В травні 1915 року Іван Дубовий закінчує Миколаївське інженерне училище як сапер. За час війни став кавалером бойових нагород. Приблизно в цей час він заручився з дівчиною із Ніжина, «доброго роду та великої рідкої краси».
Почалась революція. Здібний старшина не міг залишитись осторонь, коли створювалось українське військо. Разом з побратимами він долучився до створення Запорізької дивізії – однієї з найбільш боєздатних частин армії Української Народної Республіки.
Навесні 1918 року, разом із своїми «запорожцями» Іван Дубовий визволяв Лівобережжя від російських більшовиків. Пізніше в складі Кримської групи генерала Болбочана звільняв Крим.
За часів Гетьманату Скоропадського Запорізька дивізія займалась охороною північно-східного кордону держави. На перший погляд, ніби спокійна служба, але в «нейтральній зоні» поруч з кордоном, росіяни ні на мить не припиняли провокації. Тож Дубовий був заклопотаний цими сутичками. Плани на весілля відкладались.
Фото: Іван Дубовий (в першому ряду - третій ліворуч) серед командирів Кримської групи, 1918 рік.
1919 став важким роком. Не встигла Директорія відновити порядок, як російські більшовики почали нове вторгнення. Запорізький корпус був змушений з боями відступати. Командування частиною прийняв на себе Іван Дубовий. Доля та залізниця занесла вояків в район між Вінницею, Проскуровом та Житомиром. Коли їх було відрізано від решти армії, вони перейшли румунський кордон. Так вони змогли уникнути оточення ворогом. Власним ходом вояки рушили через Галичину на з’єднання з рештою військ на Волині.
Дубовий і його «запорожці» прийшли як ніколи вчасно. Українські війська якраз готувались до літнього наступу для звільнення Києва та Одеси. Попри початкові успіхи, армія УНР зіткнулась з новим ворогом – денікінцями. Під тиском несприятливих умов війська перейшли до тактики партизанських рейдів. В історію ці події увійшли під назвою Першого зимового походу.
Навесні 1920 року випала нова можливість – був укладений союз з поляками. Почались спільні військові дії. Суттєво поліпшилось постачання. Дубовий та його «запорожці» рвались до бою, щоб звільнити Лівобережжя, в тому числі й Ніжин. З’явилась надія на зустріч з нареченою. Але обстановка на фронтах вчергове змінилась.
В листопаді Запорізька дивізія була змушена перейти через Збруч. Дубовий був налаштований сумно. «Забув, що маю наречену? Ні, не забув. Її чиста, світла пам'ять зостанеться в серці, як несповнена надія. Роки минули, нереальною стала наша зустріч. Та чи така можливість коли трапиться?» – згадували побратими гіркі роздуми полковника. Йому так і не довелось більше побачитись зі своєю ніжинською нареченою.
Після інтернування військ у Польщі, Дубовий опікувався долею своїх колишніх вояків. Брав участь у роботі товариств «запорожців». З 1923 року емігрував до Франції, де проживав до своєї смерті 27 грудня 1956 року. До самої смерті підтримував зв’язки з побратимами.
Попри складну долю, пам’ять про полковника армії УНР Івана Дубового повернулась до Ніжина. В травні 2018 року на фасаді Ніжинської школи №1 було відкрито пам’ятну дошку коштом громадського діяча Владислава Поповича. Колись одне з приміщень цієї будівлі орендувало Ніжинське комерційне училище, де навчався Дубовий. Завдяки землякам і небайдужим пам’ять про легендарного полковника нарешті повертається до міста, в яке він так довго прагнув повернутись.
Фото: Будівля колишнього окружного суду, приміщення якої орендувало Ніжинське комерційне училище на початку ХХ століття. Зараз Ніжинська середня школа №1.
Іван Дубовий народився 19 грудня 1894 року у селі Галиця Ніжинського повіту на Чернігівщині. Батько Костянтин Миколайович був селянином-землевласником з роду козаків. Вихованням дітей займалась мати – Марія Андріївна. Крім Івана, в родині було ще двоє молодших синів – Сергій та Григорій, а також донька Олександра.
Фото: Полковник Іван Дубовий, 1920 рік
На Івана, як старшого сина, батьки покладали особливу відповідальність. Він мав бути опорою родині та прикладом своїм молодшим братам. Але це не означало, що він мав йти лише прабатьківським шляхом. На дворі був початок ХХ століття, успіх в житті визначала хороша освіта та нові професії. Саме тому батько подбав, щоб Іван вступив до Ніжинського комерційного училища. Мабуть, юнак якось проявив хист до підприємництва або освіти.
На той час училище комерції було одним з кращих професійних навчальних закладів міста. Навчальна програма складалась з загальноосвітніх предметів, але особлива увага приділялась спеціальним – комерційній арифметиці, географії, товарознавству, бухгалтерії, статистиці. Особливо ґрунтовно підходили до викладання іноземних мов – німецької та французької. Дійсно, які закордонні подорожі майбутніх комерсантів без знання іноземних мов?
Училище намагалось готувати не лише вузьких фахівців, але й виховати людей з культурним світоглядом та моральними принципами. Бонусом для випускників та вдалим стартом ставало звання «особистого почесного громадянина» після навчання. Але лише за умови успішного закінчення всіх навчальних курсів.
В Івана були сильні стимули для успішного навчання. Можливо, з нього міг дійсно вийти гарний бізнесмен, що перевершив би пам’ять про ніжинських греків. Але цим планам не судилось здійснитись через Першу світову війну.
В травні 1915 року Іван Дубовий закінчує Миколаївське інженерне училище як сапер. За час війни став кавалером бойових нагород. Приблизно в цей час він заручився з дівчиною із Ніжина, «доброго роду та великої рідкої краси».
Почалась революція. Здібний старшина не міг залишитись осторонь, коли створювалось українське військо. Разом з побратимами він долучився до створення Запорізької дивізії – однієї з найбільш боєздатних частин армії Української Народної Республіки.
Навесні 1918 року, разом із своїми «запорожцями» Іван Дубовий визволяв Лівобережжя від російських більшовиків. Пізніше в складі Кримської групи генерала Болбочана звільняв Крим.
За часів Гетьманату Скоропадського Запорізька дивізія займалась охороною північно-східного кордону держави. На перший погляд, ніби спокійна служба, але в «нейтральній зоні» поруч з кордоном, росіяни ні на мить не припиняли провокації. Тож Дубовий був заклопотаний цими сутичками. Плани на весілля відкладались.
Фото: Іван Дубовий (в першому ряду - третій ліворуч) серед командирів Кримської групи, 1918 рік.
1919 став важким роком. Не встигла Директорія відновити порядок, як російські більшовики почали нове вторгнення. Запорізький корпус був змушений з боями відступати. Командування частиною прийняв на себе Іван Дубовий. Доля та залізниця занесла вояків в район між Вінницею, Проскуровом та Житомиром. Коли їх було відрізано від решти армії, вони перейшли румунський кордон. Так вони змогли уникнути оточення ворогом. Власним ходом вояки рушили через Галичину на з’єднання з рештою військ на Волині.
Дубовий і його «запорожці» прийшли як ніколи вчасно. Українські війська якраз готувались до літнього наступу для звільнення Києва та Одеси. Попри початкові успіхи, армія УНР зіткнулась з новим ворогом – денікінцями. Під тиском несприятливих умов війська перейшли до тактики партизанських рейдів. В історію ці події увійшли під назвою Першого зимового походу.
Навесні 1920 року випала нова можливість – був укладений союз з поляками. Почались спільні військові дії. Суттєво поліпшилось постачання. Дубовий та його «запорожці» рвались до бою, щоб звільнити Лівобережжя, в тому числі й Ніжин. З’явилась надія на зустріч з нареченою. Але обстановка на фронтах вчергове змінилась.
В листопаді Запорізька дивізія була змушена перейти через Збруч. Дубовий був налаштований сумно. «Забув, що маю наречену? Ні, не забув. Її чиста, світла пам'ять зостанеться в серці, як несповнена надія. Роки минули, нереальною стала наша зустріч. Та чи така можливість коли трапиться?» – згадували побратими гіркі роздуми полковника. Йому так і не довелось більше побачитись зі своєю ніжинською нареченою.
Після інтернування військ у Польщі, Дубовий опікувався долею своїх колишніх вояків. Брав участь у роботі товариств «запорожців». З 1923 року емігрував до Франції, де проживав до своєї смерті 27 грудня 1956 року. До самої смерті підтримував зв’язки з побратимами.
Попри складну долю, пам’ять про полковника армії УНР Івана Дубового повернулась до Ніжина. В травні 2018 року на фасаді Ніжинської школи №1 було відкрито пам’ятну дошку коштом громадського діяча Владислава Поповича. Колись одне з приміщень цієї будівлі орендувало Ніжинське комерційне училище, де навчався Дубовий. Завдяки землякам і небайдужим пам’ять про легендарного полковника нарешті повертається до міста, в яке він так довго прагнув повернутись.
Фото: Будівля колишнього окружного суду, приміщення якої орендувало Ніжинське комерційне училище на початку ХХ століття. Зараз Ніжинська середня школа №1.
