Зараз це один з найбільших міських парків. Вдале розташування та мальовнича природа приваблюють сюди містян та туристів. Особливо влітку, коли тут буяє зелень. Але мало хто знає, що Графський парк не лише гарне місце, але й свідок бурхливих подій. Подій, які змінювали Гетьманщину і вплинули на розвиток нашого міста.
Пише MYNIZHYN.com
Початок історії цієї місцини починається в другій половині XVII століття. В цей час Ніжин жив під захистом стін міського замку. Довкола були передмістя або прилеглі села – Магерки, Овдіївка, Ковалівка тощо. В самому місті жили переважно купці та ремісники. В замку постійно чергувала військова залога. Місцеві козаки намагались селитись окремо, поза містом, там де була вільна земля. У вільний від служби час багато з них займались власними промислами та господарствами. Тому вони надавали перевагу урочищам – місцям, що виділялись серед інших ділянок. Наприклад, мали власні джерела води або там, де можна було створити окреме поселення на зразок хутору.
Не став виключенням і молодий ніжинський полковник Іван Обідовський, небіж гетьмана Мазепи. Очоливши полк у 1695 році, він отримав у власність урочище на правому березі Остра. Воно було розташовано між селом Магерки та річкою. Через близькість до річки ґрунт мав підвищену вологість, особливо під час паводків. Але це могло бути навіть на користь: заплавні луки найкраще місце для випасу худоби. Можливо, в пана полковника були саме такі міркування щодо урочища. Але з господарством не склалось.
Восени 1700 року гетьман Мазепа був змушений відправити козацькі полки на виручку царю. Місія відверто невдячна та безглузда – до того часу шведи вже розгромили московські війська під Нарвою. Але гетьман був людиною слова, тож доводилось виконувати свої союзні обов’язки. Передчуваючи можливі тертя серед козацьких полковників, Мазепа поставив наказним гетьманом свого племінника Обідовського. Лише на нього гетьман міг покластись.
І це виявилось незайвим. Північна війна у балтійських землях була для козаків дуже виснажливою. Московські війська грабували козацькі обози, а запрошені царем іноземні офіцери геть не розумілись на козацькій тактиці. На тлі всього почались чвари та нападки полковників на молодого наказного гетьмана. Попри все, Обідовський намагався з честі виконати свої обов’язки та не підвести дядька. Надмірне напруження зробило чорну справу: молодий наказний помер від запалення легень. Мазепа був дуже засмучений втратою племінника в якому бачив не лише родича, але й надійного соратника.
Після смерті молодого Обідовського його землі, що не входили до полкового майна, лишались у спадок його родині. Серед цих земель було урочище Обідовщина поблизу Ніжина. Дружина полковника Ганна Обідовська, донька Генерального судді Василя Кочубея, що виховувала двох синів Михайла та Івана, мала достатньо засобів для існування.
В 1708 році, коли Мазепа уклав союз зі шведами, цар Петро почав репресії проти козацької старшини. Родину Обідовських, як родичів гетьмана, було позбавлено всіх маєтків. Ганну Обідовську утримували під вартою у Полтаві, шукаючи сліди її змови з дядьком її чоловіка. Через кілька років її звільнили з-під арешту, дозволили жити у Глухові, але заборонили відвідувати жодні інші міста.
Обідовщина стала частиною власності Ніжинського полку. Є згадки, що місцеві мешканці використовували ці землі у господарстві. За часів гетьмана Данила Апостола, син полковника Обідовського намагався повернути спадок батька. На жаль, це йому не вдалось.
В другій половині XVIII століття Обідовщина стала частиною маєтку графа Християна Вітгенштейна. Під час Семирічної війни він потрапив у російський полон, а потім був «запрошений» як військовий фахівець – імперія потребувала здібних іноземців. Винагородою за службу стали українські землі. Припускають, що саме Вітгенштейн вирішив перетворити Обідовщину на сад.
Згодом, цю землю викупив Олександр Безбородько та зробив частиною власних володінь. Вже тоді на території маєтку був сад з будинком. За спогадами сучасників будинок Безбородько був одним з кращих у місті. Він знаходився десь між воротами саду і Остром, вздовж Магерської вулиці.
На початку ХІХ століття, виконуючи волю покійного брата, граф Ілля Безбородько почав будівництво Гімназії вищих наук. Місцем будівництва стала колишня Обідовщина, що була садибою Безбородьків. Сад у популярному тоді стилі ландшафтного парку став частиною комплексу. Тут ніжинські гімназисти могли проводити вільний час. Це було одним з улюблених місць прогулянок Миколи Гоголя, Євгена Гребінки та інших учнів.
Пізніше, далекі нащадки роду Безбородьків вирішили подарувати парк та садибу міській управі. Умовою дарування був доступ жителів міста до парку по вихідним дням. Місце дуже швидко стало популярним серед містян. Графський сад часто з’являється на старих листівках.
За радянської часів парк зазнав втрат. Зник його неповторний стиль, було знищено або втрачено багато рідкісних видів рослин. Старі дерева вирубувались на дрова. Нові насадження не відтворювали початковий задум творців саду. Дуже пізно парк отримав значення пам’ятки садово-паркового мистецтва.
В Графського парку цікава доля – від родинного спадку небожа Мазепи до спільної спадщини всіх ніжинців.
