Напередодні другої річниці російського вторгнення і початку повномасштабної російсько-української війни, журналісти MYNIZHYN поспілкувались з воєнним істориком, директором «Військово-історичного музею» у Чернігові – Михайлом Жироховим. Говорили про передумови російської агресії, історичні паралелі та виклики, які стоять перед українським суспільством зараз.
Напередодні другої річниці російського вторгнення і початку повномасштабної російсько-української війни, журналісти MYNIZHYN поспілкувались з воєнним істориком, директором «Військово-історичного музею» у Чернігові – Михайлом Жироховим. Говорили про передумови російської агресії, історичні паралелі та виклики, які стоять перед українським суспільством зараз.
Фото: Михайло Жирохов – чернігівський історик
– Пане Михайло, знаю, що ви фахівець з військової історії. Крім того, займались дослідженням сучасної російсько-української війни. Розкажіть про свій доробок?
– Історією локальних війн після 1945 року я почав займатись ще під час навчання в Донецькому державному університеті. Після 2000 року я написав декілька робіт (перш за все науково-популярних) на цю тему, концентруючись на війнах на території колишнього СРСР. І звісно, що з початком російсько-української війни це стало основною темою для моїх досліджень.
– Якими є витоки сучасної російсько-української війни?
– Витоки сучасної російсько-української війни можна знайти ще починаючи з XVII століття, ще починаючи з козацьких воєн. Але сучасна російсько-українська війна, яку ми бачимо, вона почалась фактично з 1992 року, коли Росія намагалась забрати Крим. Але знов-таки асиметричними заходами. Тоді росіяни проводили вибори президента Криму, яким став такий собі Юрій Мєшков. Це створило величезні проблеми. Це продовжилось у 2003 році, коли був конфлікт довкола острова Тузли у Керченській протоці.
– Коли ця війна почалась насправді? Скільки вона вже триває?
– Дата початку сучасної російсько-української війни збігається з подіями 2014 року, коли Росія анексувала Крим і підтримала різні антиукраїнські рухи у Донецькій та Луганській областях. Тобто, ця війна триває вже 10 років.
– Чи відчували ви наближення повномасштабної війни? Якими були ваші передчуття?
– Щодо повномасштабної війни десь приблизно після осені 2021 року, коли росіяни почали згрібати свої війська в Білорусь стало очевидним, що війна вже невідворотна. До цього особисто я був готовий. Крім того, в мене був досвід життя на Донбасі влітку 2014 року. Але такий масштаб війни, таких ударів та використання російських військ було дуже важко передбачити. Думаю мало хто розумів, якого масштабу буде війна.
– Ви згадали про свій досвід життя на Донбасі влітку 2014 року. Можете поділитись спогадами про це? Звісно, якщо вам не важко.
– Я народився і прожив все життя в Донецькій області. Так як моє рідне містечко Комсомольске (після деокупації – Кальміуське) знаходиться неподалік від Іловайска, то влітку 2014 року я з родиною пережив не найбільш приємні місяці свого життя. Саме тоді я вперше побачив російських військовослужбовців, відчув всі «переваги» «руського міру».
– Які ваші спогади про перший день повномасштабної війни?
– Перший день повномасштабного вторгнення я провів на роботі, намагаючись разом зі співробітниками зберегти експонати свого музею – а я і тоді, і досі директор «Військово-історичного музею» – філії Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Багато було хаосу на вулицях, військових, техніки.
Фото: «Зброя Перемоги» – книга Михайла Жирохова присвячена військовій техніці українських захисників
– Якими є історичні паралелі, що справдилось або ні?
– Історичні паралелі цієї війни очевидні. Анексія Криму – це Судети 1938 року. Далі розвиток подій йде по спіралі, нагадуючи розвиток подій перед і під час Другої світової війни. Зараз стадія повномасштабної війни, яку можна порівняти з війною Німеччини та Радянського Союзу проти Польщі у 1939 році. Що буде далі? Подивимось. Але поки що історичні паралелі тривожні.
– Які виклики зараз стоять перед суспільством зараз?
– На жаль, виклики перед суспільством такі самі як і сто років тому. Я маю на увазі період Національно-визвольних змагань 1917-1922 років, коли був зовнішній ворог і внутрішнє нерозуміння того, куди йде держава? Нерозуміння того, що консолідація суспільства – саме це ключ до перемоги. Саме через це, на жаль, тоді Україна програла. Тоді цвіт українства був розсіяний по всій Європі і світу або був знищений радянською владою. Знадобилось довгих 70 років для того, щоб відродилась українська держава. Негативні процеси маємо і зараз. Вони не є державотворчими, фактично згубними для держави і української нації.
– Яким ви бачите розвиток подій у перспективі?
– Я не Ванга і передбачити розвиток подій дуже важко, тому що війна залежить не лише від внутрішніх факторів, але й від зовнішніх факторів. Ось зараз ми стали заручниками внутрішньополітичної боротьби у США та Європі. Наші перемоги залежать від зовнішнього постачання. Не тільки зброї, але й фінансування. Тому наскільки Захід готовий боротися з Росією? Наскільки наше суспільство готове боротися з Росією далі? Але відповіді на ці питання ми побачимо дуже й дуже скоро. Фактично зараз таке собі історичне роздоріжжя, яке буває не так часто – або кінець державності, окупація і знищення українців, або Україна вистоїть і буде розвиватись як демократично держава, як частина «західного світу». Звісно, маю надію, що песимістичний сценарій не реалізується, що суспільство вже готове протистояти російському агресору в повній мірі. Маю надію що ми переможемо, але поки що критерії перемоги вкрай невизначені.
Фото: Деякі праці історика про сучасну війну вже мають іноземні переклади
– Зараз в інформаційному полі зростає кількість суперечливої, але дуже чутливої інформації. Щоб ви порадили читачам MyNizhyn.com з цього приводу?
– Дуже важко щось порадити, так як за два роки широкомасштабного вторгнення кожна думаюча людина вже сформувала свою «інформаційну бульбашку», вийти з якої дуже й дуже важко. Але це вкрай необхідно, так як «рожеві окуляри» сприйняття реальності дуже згубні і можуть призвести до неправильних висновків і, як правило, до неправильних кроків. А зараз як ніколи українське суспільство потребує максимального розуміння реальності – в іншому випадку шанс втратити державу як ніколи великий.
Як повідомляв MYNIZHYN, Андрій Мокрецов – переселенець з Луганської області, котрий був змушений покинути свою домівку через війну. Він переїхав до Ніжина, де став активним членом місцевої громади, а саме: депутатом Ніжинської молодіжної ради та активістом ГО «ЕкоАртПлатформа» та ВГО Солідарна Молодь Чернігівщини.