Зараз важко уявити, що Ніжин міг мати інший розвиток. Основна частина міста на лівому березі Остра. Але між залізничним вокзалом та заводами у ХХ столітті виросло зовсім інше місто з багатоповерхівок. Саме серед них загубилось одне старовинне ніжинське передмістя – Ковалівка.
В Ніжині існувало навіть два передмістя з цією назвою. Перша Ковалівка починалася від Київської брами і простягалась ліворуч Київського шляху (від початку нинішньої вул. Шевченка до вул. Об’їжджої), друга – по Борзнянському шляху( в кінці сучасної вулиці С. Прощенка). Це були передмістя, де жили ковалі та знаходилися їх кузні. Виникли вони ще у XVII столітті з розвитком міста. Його мешканцям потрібні були залізні інструменти, та різний реманент. Торговці та мандрівники теж не могли обійтись без ковалів. Підкови для коней, ремонт металевих деталей возів – все це частина тогочасних подорожей і торгівлі.
На фото: Козацький гармаш. Ніжинський полк був одним з центрів виготовлення гармат у Гетьманщині.
Саме тому кузні було вигідно розміщувати ближче до шляхів. Так вигідніше для клієнтів. Але була ще одна причина, чому ковалі жили у передмісті, а не в самому місті. Кузні створювали ризик пожеж. Коли довкола були будинки з дерева та інших займистих матеріалів, кузню краще було перенести подалі від суцільної забудови. У випадку пожежі, її було легше знешкодити.
Здатність ковалів змінювати форму заліза, працювати з металами викликала магічні уявлення. Народна уява приписувала цьому ремеслу чаклунські якості. Робота з вогнем та розпеченим залізом викликала асоціації з містичними речами. Ковалям приписували знайомство з нечистою силою, бо хіба завдяки цьому можна було витримати нелюдський жар у майстерні. Так само незбагненим для стороннього спостерігача було те, як тверде залізо змінювало форму.
Звісно, з ніякими чортами ковалі не знались. Але й в секрети свого ремесла сторонніх не посвячували. Їх передавали лише від батька до сина або довіреним учням. Роботою ковалів захоплювались, її поважали, бо від неї залежало виживання спільноти. В Ніжині ХVІІ століття вже було 29 кузень, які належали 26 майстрам ковальського цеху. До їх числа належали 7 гарматників. Перепис 1666 року навіть згадує цих майстрів поіменно: Марко Жученко, Василь Слєсарь, Андрій Коваленко, Демид Ломаченко, Левко Степанов, Олександр Конвісар, Мойсей Шираєнко.
На фото: Пам’ятник козацькій гарматі – згадка не лише про ніжинських козаків, але ковалів.
На фото: Київська вулиця (сучасна - Шевченка). Вздовж неї знаходилась південна Ковалівка.
Окрім підков та інструментів, ніжинські ковалі були ще й зброярами. Відомості про це відносяться до часу створення Ніжинського полку. Але звісно, що це вміння взялось не на порожньому місці. Очевидно, ще раніше ніжинські ковалі могли виготовляти шаблі чи кулі. Проте, саме з 1649 року починається лиття гармат. Ніжин став одним з центрів озброєнь Гетьманщини.
На рівні з гарматами також відливали церковні дзвони. Ніжинський ливарник на ім’я Олександр увійшов в історію міста тим, що близько 1667 року виплавив три невеликі дзвони для місцевого собору. Цей напрямок розвивався і пізніше.
Ще однією спеціалізацією ковальського цеху стало конвісарство – відливання речей з олова. Це були побутові речі та дрібні прикраси. Пізніше, ніжинські майстри освоїли також виготовлення різних прикрас з дорогоцінних металів. Корпорація ковалів об’єднувала також слюсарів, гарматників, шабельників, золотарів, ливарників та усіх інших майстрів, що працювали з металом. Це був один з найвпливовіших ніжинських цехів.
Після ліквідації Гетьманщини ніжинських ковалів позбавили права виготовляти зброю – шаблі та гармати. Усі гармати, які колись мав Ніжинський полк, які виготовили місцеві майстри, були вивезені з міста. Натомість, робота ковалів звелась до ремонтів приладдя, виготовлення прикрас і побутових дрібниць. Час від часу траплялись замовлення на виготовлення дзвонів або кованих огорож. З часом навіть найбільш вправним ремісникам ставало дедалі важче конкурувати з промисловими виробами. Їх було більше і вони ставали дешевші.
На фото: Вокзальне шосе. Ще на початку ХХ століття між Ніжином і залізницею була значна дистанція.
На фото: Ніжинський вокзал. Його поява вплинула на розвиток Ніжина.
Важко сказати, як би склалась доля ніжинських передмість. Яка з Ковалівок мала б фору у розвитку? Ще на початку ХІХ століття ніжинське Нове місто динамічно розвивалося на правому березі Остра. Важливу роль грали Магерки та Круча. Місто мало рівномірно розкинутись по обидва береги Остра. Серцем правобережної частини мав стати Історико-філологічний інститут. Але цього не сталось. У 1869 році на південній околиці Ніжина було збудовано залізницю.
При цьому, сама станція була на відстані 5 км від самого міста. Міська легенда приписує це помсті керівників залізниці, за те, що ніжинці не дали відповідного хабаря. Але скоріше за все особливості розвитку Ніжина були знехтувані царськими інженерами. Спорудження залізниці дало місту зовсім інший напрямок розвитку.
Так, південна Ковалівка стала частиною іншого Нового міста. Колишнє передмістя перетворювалось на центр сучасного Ніжина.
Раніше ми писали: Наша історія. Ніжинський полк та Гетьманщина
