Матеріал містить інформацію 18+
У російському полоні нема різниці між військовополоненими та цивільними, яких росіяни викрадають з окупованих ними ж територій.
Опозиційне видання "The Insider" опублікувало розмови з цивільними українцями, яких вдалося звільнити з російських катівень. Один з них розповів, як у Курську росіяни знущалися над військовим-чернігівцем, — повідомляє Час Чернігівський.
Олександра (прізвище не назвали), цивільного, росіяни захопили в полон у селі Микуличі Київської області 2 березня 2022. Він пробув у полоні місяць та 13 днів. Саме він і розповів про жахливі тортури над невідомим чернігівцем.
Росіяни зайшли в село на Київщині о шостій ранку, одразу почали стріляти — потрапили до школи, пошкодили частину будинків.
Фото: Будинок на Київщині
«Заходили з нахрапом, щоб ми їх боялися — машин БМП — вісім одразу було. Коли вони прийшли, ми сиділи у льоху. За кілька годин я виліз, щоб зігріти води, і натрапив у себе на подвір'ї на двох росіян з автоматами. Перше, що вони запитали, чи маю сигарети. У мене був лише самосад, і вони відмовилися. Потім підійшов офіцер, сказав: Привіт, майданівець! — і одразу вдарив прикладом по коліну. Забрав телефон, а там листування зі знайомими, які надсилали кадри з Бучі. Він побачив це, і одразу: «Це наша людина».
Хлопця скрутили та відвели до перехрестя. Там уже лежав інший молодий хлопець — Сергій Кондратенко, він потім разом з Олександром був у полоні. Їх обох закинули на БМП та повезли у бік Бородянки. Кинули туди ще чотирьох полонених — бійців тероборони. Їх сильно побили, а одному встромили штик-ніж у сідницю - він так і лежав у калюжі власної крові, яка ставала все більше і більше. Вони забрали у нього кросівки — так сперечалися один з одним, ніби ніколи в житті не бачили кросівок. У Олександра був кожух – це врятувало, бо було дуже холодно. Він зумів розв'язатися і накрив їм ноги хлопця, що стікав кров'ю.
Потім українців здали іншій групі військових. Серед них був підполковник із білорусі, він запитав, хто такий Бандера. Олександр розповів.
«А він мені: А чому тоді нас їм лякають? Він дозволив нам сходити в туалет — вперше за весь час, що ми були в полоні, — і перев'язати бійця тероборони, що стікає кров'ю. Я сподівався, що цей підполковник мене відпустить, бо після нашої розмови про Бандеру він сказав: «Цього тракториста я їм не віддам». Але нам одягли на голову мішки, кинули в камаз і знову повезли — віддали солдатам у чорній формі, схожим на спецназівців».
4 березня полонених перевезли до «холодильників Гостомелю» — виробничої будівлі з холодильними камерами для м'яса, там просиділи 4 доби. Весь цей час привозили та відвозили інших хлопців. Один із них мав календарик «Азова» — його там і розстріляли. Ще одного розстріляли, бо місць у машині не вистачало.
8 березня полонених витягли надвір, туго стягнувши руки за спиною пластмасовими стяжками. Біль настільки нестерпний, що всі почали вити. Протримали хвилин 20, а потім перев'язали вже нормально та повезли до білорусі, до Гомеля, до якогось СІЗО.
Там було 65 осіб – на ІЛ-76 людей перевезли до Курської області. Спочатку розмістили у наметовому містечку. На вулиці 10–15 градусів морозу, а у багатьох не було взуття — вони у всіх забирали кросівки.
У кожному наметі було 14 парних ліжок по колу. У центрі – буржуйка. Навколо табору колючий дріт, постійно ходив вартовий у балаклаві, з автоматом та вівчаркою — усе, як у фільмах про Другу світову.
Пити не давали, Олександр збирав сніг і топив у буржуйці. Їжу давали таку гарячу, що важко було тримати в руках. У туалет не пускали, а потім у 15-градусний мороз змусили митися на вулиці — вода замерзала одразу. Вони знімали на камеру, щоб показати у сюжетах Скабеєвої та інших пропагандистів, що нібито забезпечили добрими умовами.
Першу групу людей із табору вивезли 13 березня, а потім другу – 14-го. Доставили до Курського СІЗО-1. Ті, хто перевозили, сказали, що тепер буде легше — у СІЗО є унітази, вода, але там якраз і почалося пекло.
Фото: Курське СІЗО-1
«Коли нас привезли, почалося «прийняття». Це побиття та знущання протягом 6 годин. Нас розділили догола, били дошками та електрошокером. Потім росіяни напилися, сідали на нас верхи і їздили, примовляючи, що «катаються на свинях», - моторошно розповідає Олександр.
На день полонені мали до 8 допитів. Найважче було стояти на плитці під час допитів. Поки росіяни «працювали» з однією людиною, решта мала стояти на колінах — руки за спиною, голова опущена вниз. Коли дві-три години так простоїш, ноги відмовляють. Один із камери так порвав сухожилля, згадує співрозмовник. На щастя, цього хлопця згодом обміняли.
Під час допиту постійно по колу ставили ті самі питання: де нацики, де військові частини, де бандерівці?
«Одного разу я не витримав і запитав: «А як ви відрізняєте нациків від бандерівців?», і конвоїр накинувся на мене: «Ах ти, старий, ще й розумувати надумав!». При цьому вони говорили, що Україна здалася, а Зеленський сидить у льоху у Польщі, і йому Байден не дає підписати мирну угоду. Я розумів, що це марення, а інші, ті, хто сидів з першого дня вторгнення, вірили».
У кожній камері був черговий, який мав доповідати, коли хтось із конвоїрів входив, причому лише російською мовою. «Камера така. За час вашої відсутності подій не сталося. У камері стільки-то людей, черговий такий-то, такого-то року народження».
В камері були хлопці, які не знали російської з Тернополя. Олександр намагався їх підучити, але вони все одно помилялися. Один начебто все чітко вимовляв, а наприкінці сказав українською — "89-го року", і конвоїр його одразу бив молотком по спині.
Цілими днями полонених змушували співати гімн росії, «Виходила на берег Катюша», «День Перемоги».
«Рано-вранці піднімають, дивляться в вічко — ти маєш одразу схопитися, і одразу — гімн, а потім — Газманов, «Дядько Вова, ми з тобою», «Катюша» та всі ці дебільні пісні. При цьому потрібно стояти струнко, і так повторювалося через кожні 15-20 хвилин. Якщо погано співаєш, вони приходили вночі та змушували розповідати напам'ять, не даючи спати до ранку. Була й ранкова «перевірка» із вівчаркою. Нас виводили в коридор, руки — долонями вгору, садили майже на шпагат і били по руках і ногах, а собака за дупу кусала — фашисти в концтаборах робили те саме».
Сидіти чи лежати протягом дня було заборонено. Якщо вони бачили, що хтось сів, то вночі приходили знущатися. Коли вели коридором, голова мала бути опущена вниз до самих колін, і тільки так — гуськом, можна було пересуватися.
«Одному хлопцю з Чернігова зривали плоскогубцями шкіру з вказівного пальця, разом із нігтем, — він був у теробороні, і вони його так ламали. Потім він показував нам цю шкіру, зняту — вони її скотчем йому назад примотали», - розповів співрозмовник.
На день полоненим давали один буханець хліба і якийсь суп на п'ятьох. Іноді перепадала якась смердюча риба. Головне — що були вода та туалет. Речі всі забрали, сперечалися ще, хто забере брудний кожух Олександра, весь у землі і в сечі.
Олександр потрапив у четвертий обмін.
Перед цим російські цербери розіграли виставу - 12 квітня привезли на аеродром у Курську, а потім сказали, що обміну не буде — через жителів «ДНР» та «ЛНР», яких привезли на обмін разом із нами (їх забрали, бо вони не хотіли воювати).
За непокору їм погрожували: «Ми вас обміняємо, але ЗСУ вам прострілять коліна». Так їх залякали, що вони падали на підлогу і кричали: Не треба нас обмінювати!»
І в результаті полонених повернули назад до СІЗО, влаштували ту саму «прийомку», як уперше. І їх теж поставили на коліна і почали бити. Ходили по них у берцях, били електрошокером, дошками.
Олександра обміняли 14 квітня 2022-го, а 13-го затопили крейсер «Москва», і ті, хто повернувся пізніше, розповідали, що коли це сталося, конвоїри зовсім озвіріли і били всіх до напівсмерті. Ламали руки, а брови залишалися просто на арматурі, якою били.
«Я думав, що ніколи не повернуся додому. Не знаю, як так пощастило. Там залишилося багато молодих хлопців, коли я виїжджав, і часто думаю: «Можливо, було б правильніше, щоб мене там залишили, а їх відпустили».
Джерело: The Insider
