Великдень – особливе свято. Воно символізує загальне відродження та оновлення світу. Як в кожного великого свята з давньою історією воно має свої традиції. Збереглося багато звичаїв та обрядів, які здійснюють і досі. Деякі з них є спільними, але є і відмінними для кожного краю.
За звичаєм підготовка до Великодня починалась ще за 40 днів до свята. Це був період Великого посту – час відмови від м’ясної, молочної їжі, яєць, а також час духовного загартування. Пост символізував сорокаденні страждання Христа в пустелі.
Найсуворішого посту дотримуються в останній, сьомий, тиждень, напередодні Великодня. Це так званий Страсний тиждень, що починається після Вербної неділі. Кожен день має свій певний символізм, але найважливіший відлік починається з четверга, що його в народі прийнято йменувати «чистим». Саме від нього слідують три найважливіші перед воскресінням Христа. В ці дні починають готувати до свята житло та страви.
Фото: Микола Пимоненко. Страсний четвер
За християнською традицією саме у Чистий четвер відбулась Таємна вечеря, а Іуда зрадив Ісуса Христа. Щоб згадати земні страждання Спасителя, ввечері в церкві проходить Страсна служба. В давнину, поки йшла служба, у будинках по селах намагались дотримуватись тиші та не сміятися. Вмовкали після Чистого четверга до Великодня й дзвони.
Цей день символізував прощання з усім старим і зустріч чогось нового, світлого. Люди викидали застарілий мотлох, білили хати, робили великі прибирання. Як в хаті, так і по господарці. Вважається, що в цей день померлі повертаються на землю. Це був, так званий, Навський Великдень або «Пасха померлих» (від слова «нава» – загробний світ). У наступну неділю після Великодня вони повертались у рай-вирій.
На Поліссі хлібна діжка, в якій замішували тісто на хліб, перед Великоднем мала «сповідатися сонцю». Лише раз на рік, у Чистий четвер, господиня мила цю діжку, накривала скатертиною й обв’язувала червоним поясом, зверху клала хлібину, сіль, а часом і кілька монет. Після чого виставляла на стовпі біля воріт. Вважалося, що так діжка «сповідається Богу». Побутував і звичай таємної вечері у четвер, для якої готували особливі страви – на столі їх залишали на всю ніч.
Фото: Писанки з орнаментами Чернігівщини
До сьогодні збереглася традиція «благословляти» сонячним промінням посуд, у якому випікатимуть паски. Часом і зараз люди поважного віку святять великодній хліб так само – сонцем.
Окрім звичайних, на Чернігівщині робили й сирні паски. Щоб їх приготувати, використовували спеціальну дерев’яну форму. Така паска мала пірамідальну форму, що символізувало гору Голгофу, на якій розіп’яли Ісуса Христа.
В Страсну п’ятницю наші предки утримувались від гучної музики, сварок. Намагались розібратися з власними думками. Це був час, щоб переосмислити своє життя, визнати власні помилки, подумати як виправити свої погані вчинки.
У суботу перед Великоднем готували кошик для освячення наїдків – його промивали й сушили день на сонці, а ввечері наповнювали смаколиками та прикрашали рушником. Пізно ввечері прийнято було збиратися біля вогнища на задньому дворі біля церкви. Там молодь переповідала казки, легенди та пригодницькі байки.
Фото: Микола Пимоненко. Великодня утреня
Для Чернігівщини Великдень – це пам’ять про своє коріння та рід. Казали, що у цей день померлі зустрічаються один з одним і відвідують своїх нащадків. Живі мали кидати шкаралупу із крашанок на воду в річку, а також приносити гостинці на кладовище.
На Лівобережжі загалом існувало повір’я: як піти на цвинтар і похристосуватися з померлими родичами в той момент, коли в церкві вперше прозвучить «Христос воскрес!», з могил чути у відповідь: «Воістину воскрес!».
На Сіверщині християнські звичаї переплітались з давніми традиційними обрядами. Так, в неділю після Служби Божої і святкового сніданку прийнято збирати освячені рештки їжі і ще до полудня відносити їх до найближчої водойми, щоб погодувати русалок.
На Великдень та протягом святкового тижня існувала традиція, вітаючись, обмінюватися крашанками, частіше писанками. Писанки на Чернігівщині мали темно-червону палітру. Характерними були чорні, коричневі, бордові, темно-зелені барви з геометричними візерунками. Також зустрічались писанки зі звіриними мотивами.
Фото: Писанки з орнаментами Чернігівщини. Як правило це були геометричні та рослинні візерунки
У великодній кошик було заведено класти паску і 13 крашанок – на згадку про 12 апостолів та Спасителя. Яйця фарбували цибулею так, щоб вони мали насичений колір, а барвник не впливав на смак.
Під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихти свячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоби не дісталися вони мишам. Вважалося, що миші, поївши свяченої їжі, перетворяться на кажанів і будуть потім зловісно кружляти над незграбами, які впустили додолу свячене.
Фото: Освячення кошиків на Великдень, фото початку ХХ століття
Напиватися на свято було заборонено. Вважалося, що хто нап’ється на розговинах, того Бог покарає — ця людина цілий рік проходить наче напівсона. До того ж, така поведінка була негарною та свідчила про нестриманість щодо хмільного. Який же господар проводить свято заради чарки?
Також за розговінням могли вмиватися, поклавши до миски з водою дві крашанки й мідну монету. Саму воду потім виливали на вогонь або у водойми.
Давні і християнські традиції наших предків доповнюють одне одного. Але варто не забувати, що клопоти про великодній стіл та обряди не мають затьмарювати духовне. Головний сенс Великодня – оновлення та переродження, спроба стати краще для своїх близьких та громади.
Як повідомляв MYNIZHYN, багато хто знає про ніжинський огірок як місцевий бренд. Цей овоч має стійку асоціацію з містом. В чомусь заслужену, але й завищену. Коли зникла безліч сторінок місцевої історії лишились тільки огірки. Але Ніжин мав і інші символи. Наприклад, квітку, що з’єднала місто над Остром з історією Еллади та Гетьманщини.
