У світі танцю кожен рух — це розповідь, а кожен виступ — це нова сторінка історії. З нагоди всесвітнього дня танцю, журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з ніжинською танцівницею та хореографом, яка знає, як зробити кожен крок магічним. Готуйтеся до занурення у світ емоцій і творчості разом із Марією Махинько.
У світі танцю кожен рух — це розповідь, а кожен виступ — це нова сторінка історії. З нагоди всесвітнього дня танцю, журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з ніжинською танцівницею та хореографом, яка знає, як зробити кожен крок магічним. Готуйтеся до занурення у світ емоцій і творчості разом із Марією Махинько.
Танцювальний шлях Марії розпочався у п'ять років, коли її батьки віддали до хореографічної школи у Ніжині. Після певного проміжку часу вона взяла паузу в навчанні. Саме тоді зрозуміла, що хоче поєднати своє життя з хореографією. Після дев'ятого класу Марія вступила в ущилище, де вивчала мистцтво танцю. Наступним етапом була столиця — навчання в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, де вона успішно захистила магістерську роботу. Марія також навчалася в студії при НЗААНТ імені Павла Вірського, а нині — працює за кордоном та їздить на контракти.
Що вкладає в термін "танець" Марія, які має мрії, про курйозні ситуації, страх сцени та втілення Ніжина в танці — читайте далі.
Фото: Марія Махинько
— Чому обрали саме хореографію?
— Ті емоції, почуття, які відчуваєш стоячи на сцені або під час танцю, не можна порівняти ні з чим, передати словами. Це настільки велике натхнення, велика наповненість. Особливо, коли закінчується номер і глядач аплодує вам, переважно навіть стоячи. Це такий адреналін, який не дасть жоден вид спорту, жодна швидкість, екстремальний відпочинок. Це мій кайф, моє місце, у якому я на 100% щаслива.
— Які стилі танцю вам подобаються найбільше? Чому?
— Не можу назвати щось одне, тому що у різні часи подобалися різні стилі. У хореографічній школі танцювала бальні танці у колективі "Шанс" під керівництвом І. Мірошник. Саме там я відчула красу танцю, його пристрасть і полюбила хореографію. Наразі я вивчилась на народну хореографію, я дуже люблю танці народів світу, але загалом вільно себе почуваю в контемпі і модерні – це більш близький до мене стиль. Свого часу займалася і Belly dance (танець живота), і Jazz-funk.
Фото: Марія Махинько
— Що для вас означає танець?
— Танець – це вираження себе, емоцій; це проживання певного життя на сцені. Ти не можеш стати кимось у житті, але ти можеш прожити це на сцені.
— Які танцювальні проєкти ви вважаєте найважливішими у вашому житті?
— Кожен досвід важливий, а кожен проєкт – це досвід. З яким би багажем знань ти не йшов у новий проєкт, кожного разу тобі є чому повчитися, що пропрацювати. Найбільше запам’ятався проєкт, у якому я брала участь наприкінці навчання. Ми працювали разом з Вікторією Мартиновою (фіналістка першого сезону «Танцюють всі»). Це був такий перфоманс про кохання в різних його проявах. Було дуже цікаво, дуже багато імпровізаційних моментів, а я на той час з імпровізацією була ще не дуже знайома. Для мене це стало викликом, як для людини, яка звикла все вивчати та робити по правилах, відпустити себе та ці правила.
— Чи є у вас мрії, пов’язані з танцями, які ви хочете втілити?
— Моя мрія – попрацювати в академічному театрі «Київ Модерн-балет», у Раду Поклітару. У нього дуже цікавий стиль та бачення як режисера, хореографа. Він створює дійсно неповторні балети, вистави на відомі теми. Я завжди в захваті дивлюсь його вистави, була вже не на одній, і дуже хотіла б з ним попрацювати. Також мрію мати в майбутньому свою власну студію і розвивати її в різних напрямках: працювати з дорослими і з дітьми, щоб це було цікаво, інформативно; виховувати в дітей правильну фізичну культуру.
Фото: Марія Махинько
— Який ваш найулюбленіший танець, який ви танцювали?
— Можу сказати, що один із найулюбленіших це – танець під дощем, це постановка про зустріч двох людей у мінливу погоду, коли розпочався дощ. Вони насолоджувалися цим моментом, цим літом, цим дощем. Це дуетний номер, з елементами бального танцю. Він мені дуже подобається, я його танцювала під час проєкту з Вікторією Мартиновою, з моїм другом, ми відчули цей вайб і післясмак залишився надовго. Ще один з найулюбленіших номерів – грузинський танець «Джута». Я його танцювала неодноразово – і сольно, і в групі, навіть з ним вступала у ВНЗ. Дуже емоційний, експресивний, складний технічно, багато дрібної роботи, але він неперевершений. Я дуже кайфую, коли його танцюю. Дихаю після нього хвилин 20 (авт. – сміється), але кайфую.
— Чи траплялися у вас під час танців курйозні випадки?
— Це може бути окрема година розмови. Такі випадки трапляються майже на кожному виступі, а ще більше – за лаштунками. За одне шоу можна зібрати цих курйозів і написати книгу. Бувало таке, що ламалося взуття, злітали частини костюму, чіплялися одягом за одяг партнера. Одного разу, коли партнер під час швидких обертів, заплутався пальцями в моїй рукавичці, і ми не змогли відокремитися один від одного. Добре, що якраз час було йти за куліси. Пішли, тримаючись один за одного. Мабуть, глядач це помітив, але нам було дуже весело. Ще був випадок, що мені довелося знімати циркову дівчину з полотен, вона заплуталася з костюмом. Це було на контракті, я була відповідальна за те шоу. Вона працювала свій номер на полотнах, але їй видали костюм для гімнасток, а там є певна специфіка, і ось вона цією короткою спідничкою заплуталася. Ми зупиняли шоу, виносили стільця, драбину. У результаті все добре, вона потім розпочала все заново. Ось такий досвід – рятувала людей на сцені.
— Як ви боретеся з хвилюванням перед виходом на сцену?
— Я не можу сказати, що мене турбує хвилювання під час виступу, щоб я мала з ним якось боротися. Звичайно перед виходом на сцену є легке хвилювання, але це нормально. Я вже вивчила свій організм, тіло, реакцію, і мені не треба з цим боротися. Потрібно прийняти і зрозуміти, чому я хвилююсь, можливо, справа в хореографії чи костюмі, ще раз продумати ці моменти, налаштуватися на кайф, який я отримаю під час виступу.
Фото: Марія Махинько
— Що б ви порадили молодим танцюристам, які тільки починають свій шлях?
— Знати, розуміти, вивчати своє тіло. Не боятися робити помилки, не нехтувати відпочинком, відновлюватися. Думати, що ти робиш. Не нехтувати розминкою і рухом перед заняттями та виступами. Ще хочеться сказати що, коли ви відчуваєте, що можете зробити певний елемент краще, але треба виконати його не так чисто, як вимагають правила – робіть це. Ви зможете відчути цей рух в його максимальному виконанні щодо вашого тіла.
Фото: Марія Махинько
— Як ви думаєте, чи можна танцювати під будь-яку музику?
— Безперечно, під будь-яку музику можна танцювати. Питання в тому, чи ви розумієте, про що ця музика. Зараз з’явилося дуже багато дитячих конкурсів, де виступають талановиті діти з гарними номерами, костюмами. Помітно, що хореографи старалися, але музику підібрали англомовну. І все виглядає весело і гарно, до моменту, коли читаєш переклад з підтекстом 18+. В таких піснях часто трапляються такі тексти, треба бути уважними, навіть коли текст про льодяники та цукерки.
Є такі балети, де танцюють під тишу або під ритм, або під музику, яка постійно повторюється. Наприклад, болеро в геніальному виконанні Майї Плісецької. Музика майже без кульмінації, але все настільки гармонійно пов’язано, що викликає захват у танцівників і дотепер.
— Який танець, на вашу думку, найкраще описує Ніжин?
— Виникає декілька ідей, бо Ніжин різний. Найперше, що спадає на думку – це велика масова сюїта з народної хореографії про наш ніжинський ярмарок, про нашу здатність торгувати, купляти, спілкуватися, загравати, сваритися і все одно залишатися близькими людьми. Це був би колоритний і характерний номер, я була б в захваті, якби побачила таке. З іншого боку, я дуже люблю Ніжин-мистецький і Ніжин-історичний, у цьому випадку це був би романтично-ліричний осінній номер про наше гарне і чудове місто.
Фото: Марія Махинько
— Якби ви могли танцювати з будь-якою людиною в світі, хто б це був?
— Зараз вже немає його серед живих, на жаль. Дуже відомий актор і танцівник – Патрік Свейзі. А також, я думаю, що це було б шоу-балет трупи Майкла Джексона, я з захватом передивляюсь старі відеороботи його репетицій. Під час навчання, я вже мала можливість працювати з нашими балетними танцівниками України, у мене були дуже цікаві педагоги з Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка.
— Який відомий фільм з танцювальною сценою справив на вас враження?
— Таких фільмів – безліч. У період підліткового захвату передивилася більше сотні, і одним з таких, що вплинув на має бачення танцю, став фільм «Брудні танці». А також, коли я переглянула фільм «Крок вперед», то зрозуміла, наскільки цікавою може бути постановка номерів, відходячи від правил. Це стало відкриттям на той час для мене.
— Якби ви могли створити власний танець, про що він би розповідав?
— Я маю сумніви, що вмістила б це в поняття «танець». Мені здається, що це була б повноцінна вистава про життя і сміх, курйозні випадки, кохання; про печаль, горе та війну, оскільки вона стала частиною нашого життя, про відчуття себе і про знаходження митей щастя в кожному дні.
Як повідомляв MYNIZHYN, у міському Будинку культури розгорталися неймовірні виступи відомих співаків – Дмитра Волканова, YAKTAK, Андрія Кравченка, які перетворювали зал на магічний світ музики та емоцій. Кожен концерт був, як унікальна історія, де глядачі піддавалися чарівному впливу голосу виконавця та його таланту.