Завантаження ...
banner
banner

«Він спав і вухом не ворухнув»: надихаюча історія сім’ї Чалих-Овчарик, яка виховують двох синочків з порушенням слуху

«Він спав і вухом не ворухнув»: надихаюча історія сім’ї Чалих-Овчарик, яка виховують двох синочків з порушенням слуху фото

15 травня відзначається Міжнародний день сім’ї. Це свято покликане нагадати нам про важливість сімейних цінностей і традицій, про ту міцну і надійну фортецю, яку ми побудували, чи тільки мріємо створити. Адже, що б не трапилося сім’я – місце і люди, які підтримають і зрозуміють, це там, де тебе завжди чекають.

У Ніжині проживає сім’я, яка точно знає, як бути опорою та підтримкою одне одному, які б випробування не посилала їм доля. Це дружна сім’я Людмили та Олександра Чалих-Овчарик, які виховують двох синочків з порушенням слуху – Кирила (7 років) та Данила (3 роки). За дев'ять років шлюбу вони пройшли тримаючися міцно за руки через  безліч життєвих несподіванок і бурь та готові поділитися своєю історією із журналістами MYNIZHYN.com.

Ми поспілкувалися з працьовитою берегинею родинного вогнища Людмилою Чалою-Овчаврик і дізналися, які традиції має родина та звідки подружжя черпало сили для підтримки одне одного у важкі часи. Також, це історія про силу батьківської любові, яка є рушієм розвитку двох прекрасних хлопчиків з особливими освітніми потребами.

Про все це детальніше у нашому матеріалі:

Вагітність була в радість Людмилі та її чоловіку Олександру, адже подружжя кохало одне одного і з нетерпіння чекало свого первенця.


Фото: Родина Чалих-Овчарик

До року жінка насолоджувалася турботами материнства із маленьким Кирилом, а після, закралися підозри, що син не чує. Із того моменту почалися безкінечні візити до лікарів на яких жінку заспокоювали і запевняли, що все добре, що хлопчик ще розговориться.


Фото: Людмила з сином Кирилом

«У нас сусіди робили ремонт, перфоратор настільки гучно гудів, а Кирило в обід спокійно спав і вухом не ворухнув. Також, я стала помічати, що у мене дзвонить телефон, а  він спить і ніяк не реагує», – розповідає Людмила.

23 квітня 2018 року подружжя вперше поїхали до Інституту отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка для перевірки (діагностики) слуху у сина, Кирилу тоді було 1 рік 8 місяців.

«Коли мені сказали, що моя дитина взагалі нічого не чує світ рухнув перед моїми очима. Кирилу поставили діагноз «двохстороння сенсоневральна тугоухість 3-4 супеню». У перший день, коли приїхали з чоловіком додому були геть розгублені і не знали що далі робити. Ми не могли в це повірити, адже у нас в родині ні в кого таких проблем зі здоров’ям не було  (ні по моїй лінії, ні по лінії чоловіка)», – ділиться спогадами Людмила.

Переночувавши із тривожними думками подружжя стійко прийняло удар долі і вирішило зробити все, що в їхніх силах для розвитку сина. Вже на другий день перечитало усю можливу інформацію про втрату слуху, про слухові апарати, про кохлеарну імплантацію, яка є одним із найефективніших методів для реабілітації  людей з глибокою втратою слуху. Спочатку, подружжю було складно сприйняти те, що кохлеарна імплантація потребує оперативного втручання і що в голові у дитини буде стояти незрозуміло яка річ. Як вона приживеться до організму? – це все були страхи невідомого, які пізніше розчинилися після ретельного дослідження подружжям цієї теми.

Під час другої поїздки до Інституту отоларингології ім. проф. О. С.Коломійченка Людмила почула слова, які неабияк відбилися в пам’яті: «Мамочка, радійте, що ви свою дитину народили зараз, а не 30 років назад. Сьогодні розвиток нових технологій настільки пішов вперед, що аби було ваше бажання, то можна все зробити задля того щоб ваш син мав усі можливості для розвитку на рівні з усіма дітьми. Потрібно скористатися всім тим, що зараз є. А це лише ваше бажання»

Подружжя дуже хотіло, щоб син якомога швидше почав чути і говорити і тому придбало слухові апарати за 32 тисячі у яких хлопчик проходив майже рік і безрезультатно. Потім, завдяки допомозі рідних, родичів, колег подружжя придбало слухові апарати іншої фірми за 109 тисяч гривень. Хлопчик проходив і в цих дорогих апаратах але позитивної динаміки не спостерігалося. Тому подружжя зважилося на операцію з кохлеарної імплантації, на той момент хлопчику було 3 роки і 2 місяця.

*Кохлеарна імплантація – хірургічне втручання, що полягає у протезуванні недіючого рецептора слухового аналізатора.

«Було бажання, щоб моя дитина чула як крапотить дощ, як тече вода, як співають птахи, щоб почув самі елементарні і звичні для нас звуки», — говорить Людмила.

Вже через три тижні після підключення кохлеарного імпланта, коли у ванній набиралася водичка для купання маленький Кирило став, притих, почав прислухатися, показав пальчиком на воду і сказав «ши-ши». Також, він став прислухатися, коли був грім і блискавка, у парку до співу птахів, до гудіння машин, які проїжджали повз. Такі моменти стали неймовірною радістю для молодих батьків.


Фото: Сини Людмили та Олександра (Кирило та Данило)

Реабілітаційний шлях був тернистим, адже з підключенням імплантів дитина не починає відразу говорити, а накопичує слуховий досвід. Мама хлопчика регулярно возила сина до Києва на заняття із сурдопедагом, водила до Ніжинського Інклюзивно-ресурсного центру. Щоденна наполегливість в заняттях і терплячість принесла свої плоди. Хлопчик ходить до Ніжинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 у звичайний, неінклюзивний клас.

«У нас найкраща вчителька, Петренко Лариса Борисівна. У неї є підхід до кожної дитини. Я повністю задоволена атмосферою у класі, ще не було прецедентів, щоб Кирила ображали у школі. А от у дворі траплялося, що деякі діти сторонилися його. Тут більше від виховання батьків залежить, від того як вони своїм дітям тлумачать, що то над вушком у хлопчика знаходиться і  як поводитися», – каже жінка.

Зараз Кирило ходить на танці, заняття з піаніно, відвідує хореографічну школу та карате. Це ще раз підтверджує, що немає нічого неможливого, маючи кохлеарні імпланти дитина живе повноцінне життя і займається улюбленими справами.

У 2021-му році у подружжя народився ще один синочок – Даня. Жінка усім серцем вірила, що хлопчик буде здоровим, але в житті склалося інакше. Маючи досвід проблем зі слухом у старшого сина Людмила відразу помітила червоні прапорці, які сигналізували про повторення історії вже з молодшим сином.

Данилу провели кохлеарну імплантацію в 1 рік 4 місяці, раніше не вдалося зробити, адже хлопчик мав недостатню вагу для проведення імплантації і в додачу почалася повномасштабна війна. Як тільки наші воїни вигнали російских загарбників з Чернігівської та Київської областей жінка відразу ж зателефонувала лікарю, яка робила операцію старшому сину – Сапіжак Ірині Анатоліївній.

«Я розуміла, що нас обстрілюють ракетами, але як мама я знала на скільки важливо не втратити час і зробити операцію якомога раніше. Відкладати часу не було коли. Завдяки професіоналізму Ірини Анатоліївни маленькому Дані поставили кохлеарні імпланти відразу на два вушка (білатеральна імплантація), навіть шрамиків майже не видно. Ми вирішили поставити другий кохлеарний імплант Кирилу, адже він бачив, що Даня повернувся з Києва з двома вушками. Та й розуміла, де дитина чує одним вухом, а де двома – різниця відчутна.

Молодший син легше переніс операцію, бо був меншим, а Кирило довго відходив, його  часто нудило. Вік відіграє неабияку роль при кохлеарній імплантації", – розповідає Людмила.


Фото: Людмила та Данило

Озираючися назад на пережите жінка з глибокою вдячністю говорить про батьків, свекруху, колег, заступника з виробничої частини, яка дозволила працювати дистанційно – люди які підтримали у найскрутніший час.

«Ніхто не відвернувся від нашої біди, нас з чоловіком не кинули сам на сам з лихом», –  говорить жінка.

Людмила енергійна мама, яка уміло поєднує вихованням двох дітей та роботу, а працює в Київському професійному ліцеї транспорту. Робота перенасичена, адже вона займає дві посади – викладача історії та методиста. 

«Моя робота мене рятує і розслабляє. Дарма, що багато працюю з документацією, дуже люблю свою роботу і в ній емоційно розвантажуюся», — ділиться жінка.

Наявність у дітей кохлеарних імплантів ніяк не заважає проживати щасливі дитячі роки. Вони обоє пізнають цей світ і розвиваються не гірше інших дітей. У вільний час Даня і Кирило люблять куховарити, допомагають мамі на кухні робити різні смаколики – котлети, пельмені, піцу тощо.

А завершити хочется зверненням пані Людмили до всіх батьків, які опинилися у схожій життєвій ситуації як їхня сім’я:

«Вірьте в свою дитину! Вірте в те, що ваша дитина може більше, ніж ви самі вважаєте. Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми, а сприймайте такою як вона є».

Як повідомляв MYNIZHYN, 15 травня, з нагоди Дня матері, у Великій залі Ніжинської міської ради вітали матерів загиблих ніжинських воїнів.

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
Меблі

Меблі

Меблі