70-річна Любов ГРИЩЕНКО з Новоселівки живе в модульному будинку. За нього заплатили американські родини, які підтримують Україну: Шарлін Нільсон та її чоловік Брендон, Террі Патрідж та інші. А доставив модульку під Чернігів благодійний фонд «До України з любов’ю». Коли представники фонду вручали ключі від нового дому, Любов Грищенко по відеозв’язку запросила американців у гості. 21 квітня до Любові Антонівни приїхала Террі. Її син Дейн загинув на війні з росією.
Пише Весть
— Приємна і гарна жіночка, добра. Співчувала моєму горю. Мій син Саша Грищенко загинув під Бахмутом. 29 вересня 2022 року снаряд залетів в бліндаж. Нагороджений орденом «За мужність» посмертно. Террі сказала, що її син теж воював за нас. Була перекладачка, але ми з Террі одна одну розуміли й так. Біль від втрати дитини для кожної матері однаковий.
Террі подарувала мені картину: на синьому фоні два білі янголи, вирізані з паперу, тримають в руках голубів. Сказала, що янголята — це наші сини.
Чи сама робила, чи хтось інший, не знаю, але привезла. Поставила картину на холодильник.
Террі дуже спішила, побула у мене хвилин п’ять, — згадує зустріч із американкою.
Загалом у делегації було 19 американців. Їх приїзд організував фонд.
— Син Террі, Дейн Алан Патрідж, був рядовим першого класу армії США. Звільнився зі служби і в 2022 році, коли почалося російське вторгнення, поїхав добровольцем воювати за Україну. Вступив до інтернаціонального легіону. Загинув на запорізькому напрямку восени 2022 року, — пояснює 60-річний Володимир ГРАБИНА, староста Вознесенського, куди входить і Новоселівка.
На фото: Олександр Грищенко
Олександру Грищенку було 48 років, позивний — «Морячок». В перші дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. 24 роки прослужив у міліції, отримував пенсію. Працював в охороні ювелірного магазину.
— Я питала його, як же діти, корови? Та ніхто Сашу не зупинив, — зітхає мати. — 2 березня вже боронив Чернігів.
— Знаю, що на російський танк кидався, — заходить в гості сусідка Валентина ОВЧАР. Два роки допомагає військовим. Взимку в’язала шкарпетки, пояси. — Його навіть по телевізору показували.
— У нас був дім на три входи, на три родини, — каже Любов Антонівна. — 12 березня донька Інна, зять Славик, внучка Наталія з правнучкою Софійкою, невістка з онуком виїхали. А 17 березня 2022 року наш дім згорів. Під час бою снаряди розривалися поряд. Двоє сусідів загинули. І я закусила тоді добре, — піднімає светр, показує на спині біля хребта шрам. — Мені уламок влетів у спину. Місцеві, коли тікали лугом у Вознесенське, тягли мене на постілці. Тоді кіно знімати можна було. Спочатку загрузили в тачку. Та бачать, що важко, не потягнуть.
В Новоселівці тривали бої, добратися до Чернігова не виходило. 20 березня вирішили переправляти поранену Любов в інший бік — у Мену.
— Міст через річку Снов підірваний. Переправляли човном продукти, перевезли й мене, — згадує свої невеселі пригоди. — І доставили до менської лікарні. Там прооперували, вийняли уламок. Тиждень чи два потримали й виписали. А тоді знов погано стало, відправили до корюківської лікарні. Там ще трохи пролежала. Рана загоїлася, але негарно виглядає. Шрам тепер на все життя.
Для одного, для двох в цьому модульному будинку добре. Ще і досі пахне деревом, — показує дерев’яну вагонку, котрою оббитий будиночок. — Хоч вікна завжди відкриті на провітрювання. Спальню б на 50 сантиметрів ширшу, — заводить в кімнату. — Ліжко хотілося поставити інакше, під стінку. Не вміщається.
В духовці молоко топила, смачне вийшло. Паски спекла.
— Так і не вступили в спадщину, — переживає Любов Антонівна. — Діти за кордоном. Раз приїхали в Україну, зупинилися в Києві. Ракетний обстріл почався. Сильно перелякалися, і повернулися назад.
Не можемо зареєструватися в «Дії» на відшкодування, поки вони там. Збираємося оформлювати житловий сертифікат, щоб придбати нове житло взамін знищеного. Навряд чи вистачить власних заощаджень, аби відбудуватися.
Американські родини придбали для жителів Новоселівки шість модульних будинків з електричним опаленням. Чотири ще в дорозі. П’ять, на газовому опаленні, надійшло від нідерландського фонду «Опен дор юкрейн». І два, з електричним опаленням, встановив благодійний фонд «Рокада».
Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки.
Матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах проєкту «Близько до «нуля»: життя прифронтових громад» в партнерстві з порталом Gazeta.ua та журналом «Країна» за підтримки Free Press Unlimited.
Раніше ми писали: 15 травня, з нагоди Дня матері, у Великій залі Ніжинської міської ради вітали матерів загиблих ніжинських воїнів.
