Ніжинський козацький полк: найбільший на Чернігівщині

Вивчаючи козацький адміністративно-територіальний устрій на чернігівських землях, ми підійшли до найбільшого полку, що існував на Чернігівщині. Це Ніжинський полк, який на момент ліквідації у 1782 році складався аж із 22 сотень, одного міста, трьох містечок та 866 сіл. Крім своєї великої території, Ніжинський полк відіграв значну роль у історії України козацької доби. Про що ми сьогодні і розповімо нашим читачам — пише ЧеLine.

Початок

Відомий український історик О. М. Лазаревський у своїй фундаментальній праці «Опис старої Малоросії» (1893 рік), а саме у II її томі, власне і присвяченому Ніжинському полку, відзначає, що територія полку почала дуже активно заселятися у другій чверті XVII століття. Саме у роки, що передували Хмельниччині, зростає Ніжин, відновлюються старі та з’являються нові поселення: Батурин, Конотоп, Глухів, Борзна, Кролевець, Івангород тощо.

Наявність на території лівобережної України великого масиву вільних неосвоєних земель сприяла масовому колонізаційному процесу і міграції населення з інших частин України. Разом з тим, великі земельні володіння на території майбутнього Ніжинського полку отримали родини впливових польських магнатів Пясочинських, Оссолінських, Паців, Киселів та інших.

Історія Ніжинського козацького полку, як власне і багатьох інших козацьких адміністративно-територіальних утворень, веде свій початок від 1648 року – часу початку національно-визвольного повстання українського народу під проводом Богдана Хмельницького.Вже до осені 1648 року з владою польських магнатів та шляхти на даній території було покінчено. У 1649 році частина територій полку відійшла до сусідніх Переяславського, Чернігівського та Прилуцького.

За реєстром, укладеним після підписання Зборівського договору 1649 року, відомо, що Ніжинський полк складався з дев'яти сотень (семи Ніжинських полкових, Носівсько-Кобижчанської та Березанської), 991 представника старшини та рядових козаків. У якості полковника ніжинського фігурував Прокіп Шумейко. Станом на той час полк був найменшим за чисельною кількістю сотень у складі Української козацької держави.

Коливання структури

Вже через два роки за новим реєстром після Білоцерківської угоди 1651 року Ніжинський полк зростає територіально за рахунок ліквідації Новгород-Сіверського полку, приєднання Стародубщини та повернення окремих сотень зі складу Чернігівського полку.

На момент Переяславської ради 1654 року, що зафіксувала перехід Гетьманщини під владу московського царя, полк з центром у Ніжині був вже найбільшим на лівобережній частині Україні та складався аж із 37 сотень та 20565 старшин та козаків. Цими сотнями були: Батуринська, Бахмацька, Березівська, Бобівська, Борзнянська, Волинська, Глухівська, Дівицька-Володькова, Дівицька-Салтикова, Дроківська, Івангородська, Киселівська, Кобизька, Конотопська, Кролевецька, Мглинська, Менська, Мринська, Ніжинська, Новгород-Сіверська, Новомлинська, Носівська, Оленівська, Олишівська, Підлипненська, Понорницька, Поповогорська, Почепська, Рождественська, Сиволозька, Синявська, Сосницька, Стародубська, Топальська, Шаповалівська, Шептаківська.

У 1663 році після обрання гетьманом Лівобережної України Івана Брюховецького, що відбулося на «Чорній Раді» під Ніжином, структура Ніжинського полку зазнала різких змін. Слід врахувати, що ніжинський полковник Василь Золотаренко, відомий за прізвиськом «Васюта», був одним із ключових ворогів Брюховецького, який до того ж підтримував на «Чорній Раді» кандидатуру Якима Сомка. Тому після обрання Брюховецького «Васюту» було страчено, а від Ніжинського полку відрізано величезні шматки території: сформовано новий Стародубський полк (увійшли вісім сотень), до складу Чернігівського та Київського полків передано відповідно шість та дві сотні, п'ять сотень були розформовані, також утворені нові Сосницький та Глухівський полки.

Після усунення Брюховецького з гетьманства частину сотень до складу Ніжинського полку було повернуто, а станом на 1672 рік його чисельний склад налічував 20 сотень. Наприкінці XVII-початку XVIII століть структура полку теж зазнала окремих змін, а у 1752 році до складу Київського полку передані Олишівська та Мринська сотні.

Загалом протягом XVIII століття кількість сотень Ніжинського полку коливалася: у 1723 році їх було 19, у 1750-му – 18, у 1769-му – 22.

То яка кількість сотень?

Отже, за весь час існування Ніжинського полку (1648-1782) до його складу входили аж 55 сотень: Батуринська(1654-1782), Бахмацька (1654-1782), Березанківська (1648-1654), Березнянська (1654-1672), Бобівська (1654-1663), двіБорзнянські(1654-1782), Веркіївська (1654-1782), Волинська (1654-1663), Воронізька (1654-1663; 1665-1668; 1669-1782), Глухівська (1654-1663; 1665-1782), Дівицька-Володькова (1654-1658), Дівицька-Салтикова (1654-1782), Дроківська (1654-1663), Заньківська (1758-1782), Івангородська (1654-1782), Киселівська (1654-1663), Кобижчанська(1654-1663), Конотопська (1654-1782), Коропська (1654-1663, 1665-1668, 1669-1782), Кролевецька (1654-1663, 1665-1668, 1669-1782), Кустівська (1654), Мглинська (1654-1663), Менська (1654-1663), Мринська (1654-1744), 1-ша Ніжинська (1648-1782), 2-га Ніжинська (1648-1654, 1716-1782), 3-тя Ніжинська (1649-1654, 1672-1687, 1736-1782), 4-та Ніжинська (1649-1654, 1764-1782), 5-та Ніжинська (1649-1654, 1764-1782), 6-та Ніжинська (1649-1651), 7-ма Ніжинська (1649-1651), дві Новгород-Сіверські (1654-1663), Новоміська (1654), Новомлинська (1653-1663, 1665-1668, 1669-1782), Носівська (1654-1663), Оленівська (1654-1663), Олишівська (1654-1756), Підлипненська (1654-1663), Погарська (1654-1663), Понорницька (1654-1663), Попівська (1758-1782), Поповогірська (1654-1663), Почепська (1654-1663), Прохорівська (1672-1782), Рождественська (1654-1672), Сиволозька (1654-1663), Синявська (1654-1663), Сосницька (1654-1663), Стародубська (1654-1663), Стольненська (1651-1655), Топальська (1654-1663), Хорошеозерська (1663-1672), Шаповалівська (1651-1782), Шептаківська (1654-1663), Ямпільська (1672-1709, 1722-1782).

Сотенними центрами полку були у різний час: Батурин, Бахмач, Березанка, Березна, Бобовиця (Бобів), Борзна, Веркіївка (Вертіївка), Волинка, Вороніж, Глухів, Володькова Дівиця, Салтикова Дівиця, Дроків, Заньки, Івангород, Киселівка, Кобижча, Конотоп, Короп, Кролевець, Мглин, Мена, Мрин, Новгород-Сіверський, Нові Млини, Носівка, Оленівка, Олишівка, Підлипне, Погар, Понорниця, Попівка, Попова Гора, Почеп, Прохори, Рождественське, Сиволож, Синявка, Сосниця, Стародуб, Топаль, Хороше Озеро, Шаповалівка, Шептаки, Ямпіль. Полковим містом завжди був Ніжин.

Старшина Ніжинського полку: що тут робили іноземці

Найбільш відомими представниками полкової старшини були ніжинські полковники: брати Золотаренки, Забіли, Жураківські. Що цікаво, у першій половині XVIII століття ніжинський полковницький уряд деякий час займали чужинці: етнічні росіяни Петро Толстой та Іван Хрущов, серб Іван Божич. Призначенням на полковницькі уряди у Гетьманщині неукраїнців російський імперський уряд намагався недопустити консолідації української козацької старшини та повторення виступу проти російської влади, аналогічного тому, що здійснив у 1708 році гетьман Іван Мазепа.

Щодо вищезгаданих Петра Толстого та Івана Хрущова слід ще сказати, що перший був одружений на доньці гетьмана Івана Скоропадського та займався переважно примноженням особистого майна та земельних володінь, хоча, як не дивно, користувався при цьому повагою з боку підлеглих – в міру можливостей намагався захистити населення полку від зловживань (сприяв поверненню до козацького стану тих козаків, яких раніше насильно переведено у селяни, звертався з постійними петиціями до гетьмана та імператора про зловживання з боку старшини та російських чиновників). При цьому Толстой ще й нажив собі дуже сильного та впливового ворога в обличчі фаворита Петра IОлександра Меншикова.

У той же час наступник Толстого, Іван Хрущов (колишній майор імператорської армії) прославився тільки абсолютним здирництвом, утисками населення та відмовою підкорятися вказівкам гетьмана Данила Апостола та генеральної старшини.

Не кращим за Хрущова був і його наступник, серб Іван Божич. Останній відзначився не тільки здирництвом, а й зарозумілою поведінкою, грубим та принизливим ставленням не лише до простолюду, а і до полкової старшини та ніжинського магістрату. Після багатьох скарг та чолобитень Божича у 1746 році переведено з Ніжина до Чернігова на відповідний полковницький уряд.

Ніжинські полковники

За час існування Ніжинського козацького полку (1648-1782) ніжинськими полковниками були:

1. Прокіп Шумейко (1648-1651);
2. Лук’ян Сухиня (1651-1652);
3. Іван Золотаренко (1653-1655);
4. Василь Золотаренко (1655-1656; 1659-1663);
5. Григорій Гуляницький (1656-1659);
6. Матвій Гвинтовка (1663-1667);
7. Артем Мартинович (1667-1668);
8. Остап Золотаренко (1669);
9. Пилип Уманець (1669-1674);
10. Марко Борсук(1674-1677);
11. Яків Жураківський (1678-1685);
12. Ярема Непрак(1686-1687);
13. Степан Забіла (1687-1694);
14. Іван Обидовський (1695-1701);
15. Лук’ян Жураківський(1701-1718);
16. Петро Толстой (1719-1727);
17. Іван Хрущов (1727-1742);
18. Іван Божич (1742-1746);
19. Семен Кочубей (1746-1751);
20. Петро Розумовський (1753-1771);
21. Андрій Жураківський (1772-1782).

Після ліквідації полково-сотенного устрою у 1782 році Катериною II територію Ніжинського полку було поділено між Київським, Новгород-Сіверським та Чернігівським намісництвами, а сам Ніжин замість полкового центру став повітовим містом Чернігівського намісництва.

Підготував Андрій Подвербний

Фото: Обкладинка згенерована за допомогою ШІ. Джерело: ЧеLine

Як повідомляв MYNIZHYN, Ніжинська вища школа має довгу історію. Вона походить від Гімназії вищих наук. Це був навчальний заклад нового типу. Не гірше за тогочасні європейські університети. Засновниками цієї Гімназії стали брати Безбородьки – Олександр та Ілля. Але чому саме вони вирішили стати меценатами? Чому саме Гімназія?