Вечір 2 серпня був наповнений теплою атмосферою. Біля кав’ярні Жито зібрались люди, щоб послухати поезію та поділитись власною творчістю. На заході проходив збір на п'ять Fpv-дронів для 3 ОШБр.
Журналісти MYNIZHYN відвідали "Серпневі вірші" біля кав’ярні Жито та поспілкувались з українською поетесою Анастасією Дмитрук.
— Ви сьогодні уже говорили, що на творчість вас надихають люди. Чи є ще щось, крім них?
— Їхні вчинки, їхні характери. Тобто насправді у нас сьогодні стає відомо про таких надзвичайних українців і кожен з ким доводиться зустрітися, щастить познайомитись по-своєму впливає, по-своєму надихає, мотивує і таким чином або закохує, або навпаки злить і сердить, і ти пишеш відповідне. Зараз ми в епіцентрі усіх подій світу, тобто від самого більшого горя до самої більшої радості і постійно ці емоції змінюються. Ми живемо в якомусь жахливому тиску подій.
— Поділіться своїми враженнями після вечора, що ви відчуваєте?
— Ой знаєте, після таких вечорів, як цей біля Жита, відчуваєш якесь абсолютне щастя, тому що ця атмосфера коли приходять твої люди, які з тобою на одній хвилі, в одній реальності з тобою відчувають подібне або те саме, це якась така хімічна реакція яка заспокоює, яка зцілює і надихає рухатись далі і творити, робити і лупати цю скалу. Тому я дуже дякую, прийшло багато людей і вийшов дуже такий затишний і камерний вечір про вірші, про любов і про війну, тобто власне про те, чим сьогодні живуть свідомі українці
— Що було найскладнішим у написанні вашої книги “Очі Маріуполя”?
— Ви знаєте я зараз працюю над продовженням цієї книги, вона буде присвячена виключно Азову до десятої річниці створення бригади і найважче у цій книзі це комунікація з рідними і з близькими, які втратили своїх захисників і чиї захисники досі перебувають у полоні. Тобто це люди які живуть в жахливому горі і важко комунікувати, бо вони мусять ще раз і ще раз проходити через це розповідаючи мені, або шукаючи матеріали які я прошу, гортаючи переписки, які закінчились або там зупинились з виходом у полон. Це для них жахливий біль і от це найважче – комунікувати, але в той самий час ми намагаємось якось один одного дуже підтримувати. Ми говорим про них і нібито здається, що наближаємо повернення тих, хто знаходиться у полоні і продовжуєм пам’ять тих, кого з нами сьогодні на жаль немає.
— Які прогнози по написанню наступної книги?
— Вона буде логічним продовженням, просто в цю першу частину не увійшли всі герої, тому що їх там тисячі гідних. Коли я зберігала матеріали для першої книги, я розуміла, що є герої які варті окремої книги, а не просто згадки в цій книзі. Там багато реально таких потужних особистостей і від того неймовірно боляче розуміти що когось ми втратили безповоротно, а когось все ніяк ми не можемо визволити і немає на то ніякої ради. Тому продовження буде про тих героїв, які не увійшли в першу книгу, але варті того, щоб їх запам’ятали, щоб їх побачили, відкрили для себе, познайомились із ними, тому що є частина хто повернувся з полону, хто вижила, хто далі продовжує боротьбу. Ну звісно ті, хто досі в полоні або загинули, їх також треба пам’ятати, цінувати і бути вдячними за ту жертву і той подвиг, який вони зробили захищаючи всю Україну у Маріуполі.
У підсумку на заході було зібрано 7500 грн, а люди під кінець вечора йшли усміхнені та щасливі.
Нагадаємо, що 14 липня у Ніжині на центральній вулиці було людно, бо місцеві жителі зійшлися на «Вечорниці», які організувала ніжинська кав‘ярня-книгарня "Жито".
