Цього року День пам’яті жертв Голодоморів припадає на 23 листопада (його відзначають щороку в четверту суботу листопада). Голодомор – трагедія, що змінила долю багатьох людей, залишившись в пам’яті поколінь надовго. Понад 90 років тема залишається актуальною та потребує обговорення, щоб зрозуміти наше минуле та його вплив на сучасне покоління.
Ми поспілкувалися з дослідницею цієї проблеми кандидаткою історичних наук, доктором філософії з історії, науковою дослідницею з українських студій імені Миколи Зерова, Університету Мельбурну Іриною Скубій.
Фото: Ірина Скубій
— Як Ви оцінюєте масштаби та наслідки голоду для українського суспільства у 1920-30-х роках? Чому, на Вашу думку, Голодомор є настільки унікальною подією в історії України?
— Голод 1932-1933 років, який зараз ми називаємо Голодомор, є однією із найбільш трагічних подій в історії України. Його катастрофічні масштаби за кількістю людських жертв та наслідки залишили величезний вплив на всю подальшу історію країни, у тому числі українську громаду в інших країнах світу. Якщо ми говоримо про особливість цього історичного періоду, то варто у першу чергу дивитися на умови, в яких він виник і масштаб його наслідків, де варто звертати увагу як на безпосередні, так і довгострокові. Крім розуміння того, що голод як результат цілеспрямованої політики радянської влади в України у процесі колективізації села забрав кілька мільйонів людських життів, ці роки залишили величезний трагічний відбиток на соціальному та повсякденному житті суспільства. Це все наочно можна побачити на прикладі руйнування соціальних норм під впливом голоду, занепаді побутових та культурних традицій, і врешті знищенні матеріальної культури родин.
— Як, на Ваш погляд, психологічна травма голоду передалася наступним поколінням? Чи спостерігається серед українців певна культурна пам'ять про голод, яка впливає на їхню поведінку?
— Наявність психологічної травми голоду можна прослідкувати на прикладі порівняння харчових та побутових практик суспільства, повсякденних звичок та заборон, які існували до та після переживання досвіду голоду. Такі риси харчової поведінки, як-от шанобливе ставлення до хліба та їжі як такої присутні у повсякденному житті. Ті, хто пережили Голодомор чи післявоєнний голод, дуже дбайливо ставилися до їжі, особливо хлібу, і, як свідчать розповіді їхніх нащадків, для багатьох із них цей травматичний досвід супроводжував їх все життя: хтось не міг більше їсти зелені чи на все життя отримав відразу до вживання у їжу моркви, для когось іншого назавжди запам’ятався сморід гнилої картоплі, яку люди були змушені їсти в умовах голоду. Тут ми маємо справу з цілим комплексом різних посттравматичних наслідків – зміни харчових практик, вплив на індивідуальні емоції, мову та пам'ять. Прагнучи зрозуміти, як ці харчові травми з’явилися необхідно також враховувати, що частина із них виникла не лише під впливом переживання досвіду Голодомору, а й інших екстремальних періодів виживання та соціальних криз (Друга світова війна, репресії та концентраційні табори, голод 1946-1947 років).
— Як голод вплинув на сімейні цінності, ставлення до землі та власності? Чи змінилися внаслідок цього відносини між містом і селом?
— Крім впливу на побутове життя та харчову культуру, досвід виживання в роки радянських голодів також вплинув на родинні відносини та сімейні ієрархії. Про зростання ролі жінки в житті родини під час Голодомору написала історикиня Оксана Кісь, про що можна детально прочитати в її численних публікаціях. У критичних умовах виживання також зросла роль дітей, завдяки діяльності і вправності яких у пошуках джерел харчування вижити цілі родини, що дає можливість говорити про них більше, ніж як пасивних жертв. Про дитячі практики виживання та взаємозв’язок дитини та природи під час Голодомору йдеться у моїй статті. Звісно, що такі кардинальні у практиках виживання та соціальному житті впливали на зміни у розумінні цінності матеріальних речей, власності, у тому числі майнових відносин, про це також пишу у своєму новому дослідженні про практики виживання під час радянських голодів. Є чисельні свідчення очевидців про те, що порятунок від голоду залежав від буквально однієї речі, як-от золотої сережки чи весільної каблучки. Так само наявність присадибної ділянки чи володіння коровою стали запорукою виживання багатьох родин у найбільш скрутний період голоду.
Все ці зміни і часто невідворотні трансформації соціального та матеріального життя детально описано і задокументовано у різних усноісторичних проєктах, які проводилися в Україні починаючи з 1990-х років. Одне із перших таких етнографічних досліджень було здійснено командою дослідників під керівництвом Вільяма Нолла, на основні якого було видано книгу “Трансформація громадянського суспільства: усна історія української селянської культури, 1920-1930-ті роки” [The Transformation of Civil Society: An Oral History of Ukrainian Peasant Culture, 1920s to 1930s].
— Які основні джерела Ви використовуєте для дослідження теми голоду? Які найцікавіші або найсильніші свідчення Ви зустрічали?
— Оскільки тема вже ґрунтовно вивчається вже протягом останніх кількох десятиліть, історики, дослідники та краєзнавці зібрали великий комплекс джерел. Це як збірники документів органів влади різного рівня, так і загальноукраїнські та регіональні усноісторичні проєкти, в результаті яких було зібрано тисячі свідчень очевидців та нащадків Голодомору, зокрема обласні Книги пам’яті, кількатомний збірник матеріалів з усної історії степової України. Важко сказати, які саме свідчення мене особливо вразили, тому що всі вони спираються на унікальний особистий досвід, але хочеться, мабуть, окремо відзначити свідчення тих, хто пережив голод у дитячому віці. Ці люди зберегли дуже детальні свідчення про голод та практики виживання, які залишили травму на їхнє подальше життя. Також хочу окремо звернути увагу, що ми, на жаль, не маємо свідчень людей старшого віку і їхні досвіди майже «невидимі», через те, що більшість усноісторичних проєктів проводилися десятиліття поспіль цієї трагедії. Старші члени родини, бабусі й дідусі, часто залишалися без їжі, оскільки вона розподілялася в першу чергу серед дітей та працездатних членів родини.
— Чому, на Вашу думку, Голодомор визнано геноцидом не всіма країнами? Які міжнародні чинники впливають на таке визнання або невизнання?
— На жаль, сучасні умови повномасштабної агресії Росії проти України стали фактором, який безпосередньо вплинув на зростання визнання Голодомору геноцидом у багатьох країнах світу та засудження політики радянської влади щодо України. Якщо раніше ці результати досягалися в результаті років і залучення великих зусиль дипломатів, активістів та науковців як в Україні, так і за кордоном, то в умовах російсько-української війни за кордоном з’явилося розуміння того, що, дійсно, голод 1932-1933 років мав колоніальний характер і був результатом політики радянської влади. За цей час також надзвичайно активізувалася роль української публічної дипломатії, культурних та наукових інституцій, дослідників, більшість яких опинилися вимушено за кордоном саме через війну. Тому тут варто мати на увазі кілька факторів, але безумовно ключову роль відіграла саме сучасна війна, хоч і дуже прикро визнавати, що увага до української історії та критичне сприйняття російської пропаганди з’явилися в інших країнах лише в умовах російської повномасштабної агресії.
— Як дослідження цієї теми вплинуло на Вас особисто? Чи змінилися Ваші погляди на історію, ідентичність чи навіть людську природу?
— Безперечно вплинуло, хоча б хотілося, щоб і меншою мірою. Після кількох років дослідження Голодомору і радянських голодів в Україні загалом мені складно дивитися на радянську історію України, все ХХ століття чи сучасність поза впливом цих трагічних років. Особливо критично сприймаються тепер ті дослідження радянської історії, в яких автори намагаються або оминати історії голодів, вказуючи, що ця тема не є їх основним фокусом дослідження, або ж лише надаючи місце лише у посиланнях. Дивлячись як зараз російсько-українська війна та російська агресія впливають абсолютно на всі сторони життя суспільства, родин, індивідуальних осіб, які живуть в Україні та поза Україною, не видається можливим навіть сказати, що можна обійти увагою питання війни. Так і голод 1932-1933 років, Голодомор, не був такою подією, що відбувалася десь в умовному середовищі, він був частиною життя і є невід’ємною частиною нашої пам’яті про минуле.
Отже, Голодомор 1932–1933 років став масштабною трагедією, яка забрала мільйони життів і залишила глибокий вплив на соціальне, культурне та психологічне життя українців. Досвід голоду сформував довготривалу травму, зміну харчових звичок і ставлення до сімейних цінностей, що передавалися поколіннями. Сьогодні визнання Голодомору як геноциду залишається актуальним завданням, особливо в умовах сучасної російської агресії.
Як повідомляв MYNIZHYN, бахмачанину Федору Григоровичу Матяшу виповнилося 100 років. Турботою та увагою ювіляра оточив онук Василь. Радують довгожителя і дві правнучки. Федір Матяш прожив нелегке життя, тяжко працював. Воював під час Другої світової війни, був поранений, має численні ордени та нагороди. Чоловік, як ніхто, знає, що війна — це горе, біль та втрати, і що вона виправдана лише тоді, коли йдеться про захист держави та родини.
