Кохання, дружба, мужність – це про Максима Рибецького, ніжинського героя, котрий завжди був поруч із близькими, а в найважливіший час став на захист України. 14 грудня ми згадуємо його подвиг і життя, сповнене тепла та енергії, розповідає MYNIZHYN.
Кохання, дружба, мужність – це про Максима Рибецького, ніжинського героя, котрий завжди був поруч із близькими, а в найважливіший час став на захист України. 14 грудня ми згадуємо його подвиг і життя, сповнене тепла та енергії.
Сьогодні минає рік з дня загибелі Макса. Він загинув виконуючи бойове завдання поблизу селища Зарічного на Донеччині.
Максим народився 9 квітня 1999 року в Ніжині. Його дитинство та юність минули в рідному місті, де він навчався в гімназії №3. У школі Макс був у центрі уваги однокласників та однокласниць. Його любов до спорту та активності вражала: він займався дзюдо, шахами та футболом. Особливе місце у його житті займав улюблений футбольний клуб «Динамо».
«Максим умів бути душею компанії: де він – там заряд енергії», – згадують про нього.
Після ліцею Максим вступив до Київського національного університету технологій та дизайну. Проте через певний час зрозумів, що його справжній поклик – захищати Україну. У 2018 році він підписав контракт із Десантно-штурмовими військами Збройних сил України. Відтоді війна стала невід’ємною частиною його життя.
Під час повномасштабного вторгнення рф Максим зустрів ворога в рідному Ніжині. Щойно з’явилась можливість, він приєднався до побратимів на передовій. Його позивний «Риба» став символом стійкості та оптимізму. Максим завжди підтримував інших, ніколи не скаржився та вселяв віру в перемогу.
Для Максима важливими були родина, друзі та кохана дружина Яна. Він завжди казав близьким: «Усе, що зараз робимо, ми робимо для вас!» Його оптимістичне «Усе буде добре» досі звучить у серцях тих, хто його знав.
"Серце тріпоче, бо це дійсно найкращі роки мого життя"
Кохання, яке надихає, почалося на випускному вечорі. Саме тоді Максим запросив Яну на повільний танець, після якого вони довго спілкувалися. Наступного дня відбулося перше побачення, яке стало початком їхньої щирої історії.
Максим завжди оточував Яну турботою: робив сюрпризи, дарував квіти та підтримував у всіх починаннях. Яна займалася бальними танцями, і жодного її виступу Максим не пропустив.
«З появою Максима в моєму житті я зрозуміла, що значить бути насправді коханою людиною. Ці роки я згадую з теплом і усмішкою. Серце тріпоче, бо це дійсно найкращі роки мого життя», – згадує Яна Рибецька.
Коли Максим приєднався до лав ЗСУ, а Яна поїхала до Австрії навчатися та працювати вчителькою, їхні стосунки перейшли у формат на відстані. Проте кожна їхня зустріч була особливою та компенсувала час розлуки.
«Ми часто зустрічалися у Львові, коли не могли приїхати до рідного Ніжина. Разом ми гуляли вулицями, відвідували красиві заклади, і Максим завжди робив сюрпризи. Він навіть купував квитки до опери, і я ніколи не знала заздалегідь, що це буде. А ще ми любили співати разом. Його щирий спів, впевнена, чула лише я і його мама», – ділиться Яна.
Сила їхнього кохання та пам’ять про Максима залишаться назавжди у серці Яни. Це історія про глибоку прив’язаність, взаємопідтримку і вміння цінувати кожну мить разом.
[GALLERY-326]
Макса поховали в рідному Ніжині
19 грудня 2023 року Ніжин попрощався з Максом. Людей було багато: друзі, побратими, знайомі, учителі, партнери по команді...
"Відлетіла світла душа у засвіти, а цифра 24 буде назавжди закарбована на гранітному камені. І тепер не він буде дарувати коханій і мамі квіти, а вони обдаровуватимуть його. Такими запашними й гарними, такими різними… Та не візьме він тих запашних букетів, лише буде оберігати молодий Янгол з небес своїми крильми рідних, друзів, побратимів…", — йдеться у повідомленні Ніжинської міської ради.
Одного разу на шкільній сцені...
З особливими почуттями історію про Максима розповідає його шкільна вчителька Людмила Приходько.
"З теплом згадую хлопчика-п'ятикласника, котрий відмінно навчався, був справжнім другом, виступав на шкільній сцені. Найбільшим захопленням Макса був футбол. Він завжди був лідером гімназійної команди, успішно навчався в Ніжинській футбольній школі, грав за команди міста, мріяв про футбольну кар'єру. Життя склалось по-іншому. Максим став на захист України, нашого сьогодення і майбутнього.
Є приємний спогад, коли ми з 8-В класом готували свято до Дня Святого Валентина, коли розподіляли ролі… У моїй уяві створилися дві пари ведучих, котрі зможуть емоційно говорити, вільно триматися на сцені… Максим був неперевершеним ведучим, артистичним, харизматичним… Умів створити атмосферу свята. Тоді ведучою в іншій парі була Яна Мілейко. Та ніхто не міг уявити, що на сцені були юнак і дівчина, котрі стануть подружжям. Як ніхто не міг передбачити, що елегантний ведучий свята віддасть дорогоцінне життя за рідну Україну…
У сценарії свята були чудові рядки, які декламував Максим:
Який щасливий сніг — цілує твої очі,
Який щасливий сніг — торкає твої вії,
Який щасливий сніг — я снігом бути хочу,
Щоб вранці зустрічать і шепотіть:
Я твій, я твій, я твій…
Мені здається, що ці слова були адресовані милій, тендітній однокласниці Яні, можливо, на тому святі й народилися нотки кохання, яким знадобився час, щоб перерости в глибоке почуття, у красиве кохання двох моїх учнів — Максима Рибецького та Яни Мілейко".
Планували вшановувати пам'ять хлопців, однак...
З сумом про "Рибу" згадує його друг та колега по "футбольному цеху" Максим Татаренко.
"Мені запам'яталася така історія. Життєва. Вона показує те, що треба цінувати кожен день і людей, котрі поруч, усе, що навколо тебе.
Ми брали участь у футбольному турнірі пам'яті льотчика з Ніжина Максима Шендрикова, його друзі (Максима Шендрикова, — ред.) проводили турнір на міському стадіоні. "Риба" приїхав тоді у відпустку і написав мені з проханням зустрітися. Попросив, якщо буде місце, забрати його пограти (на футбольному турнірі, — ред.). І я кажу "так, звичайно". Ми пили разом каву, розмовляли за війну. Він ділився спогадами, говорили про плани... Хотіли проводити разом турніри в пам'ять про загиблих знайомих бійців з Ніжина.
На жаль, через рік Макс загинув, і я з його побратимами (Юрій, Євген та Сергій) разом ініціювали турнір пам'яті Макса...
[GALLERY-758]
Життя — це така річ... Непередбачувана. Макс завжди був впевнений, він був людина, на яку можна покластися. Гадаю його побратими відчували цю міць, впевненість у діях... Дуже не вистачає його. Людина слова, людина-посмішка, відкритий та щирий... Царство небесне, Максик, обіймаю".
Футбольний клуб "Динамо" відреагував на загибель Макса
«Максим мужньо боронив нашу свободу від російського загарбника з 2018 року. Був командиром взводу і завжди стояв горою за своїх побратимів. Нагороджений Орденом за мужність III ступеня, Золотим Хрестом, Знаком доблесті ОТУ «Лиман» тощо. «Риба» з самого дитинства був частиною нашої «біло-синьої» родини. Ми приносимо співчуття родичам та близьким. Бути воїном — жити вічно! Світла пам’ять тобі, Герою!» — таким повідомленням вшанував пам’ять героя його улюблений футбольний клуб «Динамо».
Пам'ятайте про ціну життя, адже плани на завтра можуть стати нічим уже через мить...
Як повідомляв MYNIZHYN, у найважчий момент, попри стан здоров’я, він добровільно пішов захищати Україну, обравши шлях кулеметника з позивним "Комбріг". Ця історія про життя, сповнене любові, праці та боротьби, яка назавжди залишиться у серцях тих, хто знав захисника України з Ніжина Сергія Сову.