9 вересня виповнюється 190 років від дня народження Павла Федоровича Кушакевича – видатного міського голови Ніжина, який понад сімнадцять років очолював місто та зробив вагомий внесок у його розвиток.
До цієї дати журналісти MYNIZHYN провели власне дослідження, аби пригадати маловідому сьогодні, але надзвичайно важливу для історії міста постать. Ми зібрали архівні матеріали, переглянули документи та свідчення про його діяльність, щоб показати, яким було управління Ніжином наприкінці XIX століття і яку спадщину залишив після себе Кушакевич.
Павло Кушакевич народився 9 вересня 1835 року у селі Володькова Дівиця в родині священика. Дитинство та юність його пройшли у середовищі, де цінували освіту, працю й духовність. Не дивно, що у 1857 році він закінчив Чернігівську духовну семінарію, яка дала йому не лише знання, а й життєву дисципліну. Молодий випускник обрав кар’єру державного службовця й поїхав до Санкт-Петербурга, де розпочав роботу у цивільних установах. Там він отримав перші чини, однак уже у 1862 році з власного бажання залишив службу. У столиці імперії він здобув необхідний досвід, але серцем був пов’язаний із рідним краєм, тож вирішив повернутися до Ніжина.
Фото: Павло Федорович Кушакевич. Джерело: Вікіпедія
Саме тут почався його шлях як громадського діяча та управлінця. З 1878 року Кушакевич обіймав посаду почесного мирового судді по Ніжинському повіту, а також був довічно затверджений головою Попечительської ради Ніжинської жіночої прогімназії імені Пелагії Кушакевич, яка згодом перетворилася на гімназію. Освіта та розвиток підростаючого покоління були для нього не формальністю, а особистою справою честі. Він дбав, щоб навчальні заклади не лише існували, а й давали реальні можливості дітям різних верств суспільства.
Фото: Приміщення жіночої гімназії імені Пелагеї Кушакевич. Фото 1920-х років. Світлина з колекції Сергія Бакути.
Найважливішою віхою в житті Павла Кушакевича стало його обрання міським головою Ніжина. Це відбулося 30 липня 1881 року, і відтоді він чотири рази поспіль отримував довіру громади, залишаючись на посаді до 17 березня 1899 року. Його управління припало на час значних змін – промислових, культурних та соціальних, і він зумів спрямувати ці процеси на користь місту. За часів його головування Ніжин зробив важливі кроки у напрямку модернізації. У 1892 році місто почало телефонізацію: перший телефон з’єднав вокзал Курсько-Київської залізниці з конторою на Мільйонній вулиці. Це було технічним проривом, адже новий засіб зв’язку полегшував роботу служб і поступово наближав Ніжин до рівня великих міст імперії.
Однак Кушакевич дбав не лише про технічні нововведення. За його підтримки у 1894 році була відкрита школа для дівчаток із бідних єврейських родин «Талмуд-Тора». Це було справжнім кроком до толерантності й соціальної підтримки, адже освіта ставала доступною для тих, хто зазвичай залишався поза увагою. Того ж року за пожертви його дядька Андрія Кушакевича в Ніжині було засновано ремісниче училище, яке стало важливим навчальним закладом, орієнтованим на підготовку робітничих кадрів. Сьогодні на його основі діє Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» – це ще один доказ далекоглядності рішень міського голови.
Фото:Ніжинське ремісниче училище. Джерело: НіжинCity
Важливим напрямом його роботи був благоустрій міста. Саме тоді з’явилася кам’яна мостова, активно ремонтувалися дороги, впорядковувалися ярмаркові майданчики, визначалися місця для захоронення сміття й нечистот. Це значно поліпшило санітарний стан Ніжина і створило умови для більш комфортного життя мешканців. За його головування було облаштовано новий сквер на Богдано-Хмельницькій площі – нинішній Шевченківський парк, що став улюбленим місцем відпочинку ніжинців. Він також приділяв увагу розвитку приходських училищ, розуміючи, що освіта має охоплювати найширші верстви населення.
За свою діяльність Павло Кушакевич отримав чимало високих відзнак. Його нагородили орденами святого Володимира IV ступеня, святого Станіслава ІІ ступеня, святої Анни ІІ ступеня. Він також мав бронзову медаль «За працю над першим загальним переписом населення», срібну медаль у пам’ять царювання імператора Олександра ІІІ, а у 1916 році отримав чин дійсного статського радника. Це свідчило про те, що його працю цінували не лише ніжинці, а й на рівні імперської влади.
Попри всі досягнення на ниві громадської діяльності, особисте життя Кушакевича було досить скромним. Він був одружений із донькою титулярного радника Єлизаветою Дмитрівною Луговиковою, але дітей подружжя не мало. Помер Павло Федорович у 1919 році, залишивши після себе величезний спадок у розвитку міста, який відчувається і сьогодні.
Постать Кушакевича є яскравим прикладом того, як одна людина може суттєво вплинути на обличчя міста. Його діяльність не обмежувалася виконанням адміністративних обов’язків – він намагався змінювати життя ніжинців на краще, розвивати інфраструктуру, підтримувати освіту, впроваджувати новітні технології та піклуватися про благоустрій. І хоча минуло вже понад сто років від часу його смерті, сліди його діяльності й досі можна побачити у Ніжині – у старих вулицях, навчальних закладах, парках та навіть у самій культурній пам’яті міста.
Як повідомляв MYNIZHYN, вулиці Ніжина зберігають пам’ять не лише у фасадах будинків, а й у самій цеглі, з якої вони збудовані. Колись місто славилося своїм цегельним промислом – майстернями, що виготовляли матеріал для шкіл, церков, громадських споруд і приватних будинків. Сьогодні дослідники відділу Музей історії м. Ніжина Ніжинського краєзнавчого музею продовжують вивчати унікальні зразки цегли, клейма на них, технології виробництва та місця розташування цегелень.
