В цьому матеріалі ми поговоримо про жінок. Українських жінок, які боронять фронт в тилу.
Сьогодні, коли Україна змушена відстоювати свою Незалежність, щоденно стикаючись із викликами та смертельною небезпекою, неможливо не помітити ту надзвичайну силу духу, яка таїться в кожній українській жінці.
В гостях у MYNIZHYN волонтерка з Ніжина – Олена Кондратьєва: дружина військового, який зараз боронить Україну в ЗСУ.
Олена називає себе неофіційним волонтером, який немає своєї громадської організації чи фонду або команди людей. Та, навіть, з маленькою дитиною на руках, Олена організовує збори на різні потреби наших бійців і в декретній відпустці намагається «воювати» разом з чоловіком та його побратимами.
Більше про це – у нашій розмові з Оленою.
- Розкажіть, скільки ви вже займаєтесьь волонтерсовом? Що саме робите, чим допомагаєте? У чому полягає ваша місія сьогодні?
- Всім доброго дня! Мене звати Олена Кондратьєва. Ви кажете волонтерка-але я неофіційний волонтер, посвідчення не маю, ані фонду, ані ГО, ані команди підтримки. Я просто дружина військового в декретній відпустці,
тому і намагаюсь «воювати» разом з чоловіком та його побратимами.
Допомагаю хлопцям з початку повномасштабки: спочатку це були відра салатів та голубців але згодом довелося відкривати збори і збирати кошти військовим на необхідні для них речі.
Останній рік кожного місяця я їзджу до військових, відвожу їм те, що просять і, звичайно, домашні смаколики.
Місія волонтера – бути частиною вирішення проблем, поширювати людяність і змінювати світ на краще, роблячи свій внесок у підтримку тих, хто цього потребує.
- Який ваш основний вид діяльності? Хто ви за фахом?
- За професією я філолог, але зараз в декретній відпустці, кожного дня не біжу на роботу, маю трохи вільного часу, тому і можу дозволити собі поволонтерити.
- Як стати волонтером?
- Як стати волонтером? Треба перестати бути егоїстом, деструктивним егоїстом. Бути волонтером - значить забути про свій фізичний і ментальний стан здоровʼя заради допомоги іншим. В будь-яку
погоду, здорова ти чи хвора, встаєш і йдеш допомагати іншим.
Це відмова від особистих кордонів-ви вже просто не можете сказати «ні», навіть коли знаєте, що це може вам нашкодити, або в тар-тарари знесе весь ваш звичний розпорядок.
Бо коли чуєте, чи читаєте в особистих, що у військових є потреба в чомусь, кидаєте все, сідаєте за телефон, щоб знайти потрібну річ…Волонтерами стають ті, хто готовий принести себе в жертву.
- З якими труднощами зараз стикаються волонтери, щоб ви сказали з власного досвіду?
- Найгірше це людська байдужість, по типу «тобі не буду донатити, бо тебе не знаю і нікого з тих кому ти збираєш». Також відмова від відчуття дотичності до війни: «мій чи мої не воюють, то чому повинен я, в мене купа інших справ які потребують вливання коштів…нехай інші донатять, бізнесмени, депутати і т.д».
Також буває недовіра людей. В мене російське прізвище, (доречі - чоловікове). Часто пишуть в особисті і в коментарях різні брудні речі: типу, що я шахрайка або ждун-звичайний, або питають для чиїх солдатів я веду збори (для українських чи російських.)
І напевно найгірше у волонтерстві-це відчуття безпорадності, хоча вони миттєві, але «криють» часто, і відчуття не всесильності…Так хочеться, як пташка накрити всіх-всіх своїм крилом, захистити, оборонити, допомогти. Але так буває лише в казках…
- Що Вас найбільше вразило за час волонтерства? Є якісь історії, які найбільше запам’яталися? Поділіться з нашими читачами.
- Вражає все наше сьогодення. Оцей весь шкереберть з ніг на голову!
Історії які найбільш запамʼяталися… Хто-зна. Їх багато, можна книжку написати.
Але все ж виділю один момент: це друзі, чи так звані друзі, які з початком моєї волонтерської діяльності, десь поділися, зникли, загубились, поблокували мене, або сидять як миші в норах-тихесенько і дихати перестали, щоб не дай Бог я не подзвонила і не попросила якоїсь допомоги.
Також на фоні цього вражає і відношення зовсім чужих людей, які мене жодного разу навіть не бачили, ми ніколи з ними не перетиналися раніше і які готові останнє віддати аби допомогти військовим. Для мене це когнітивний дисонанс…
- Розкажіть про ваш найбільший збір: на що ви збирали і якими були результати?
- Найбільша сума збору за яку я бралася-це 116 000 тисяч грн на прилад нічного бачення. Зібрали швидко-за 20 днів. Допомагали дуже багато людей і звичайних і волонтерів, поставили на вуха всіх і зібрали!
Може для БФ чи ГО це маленька сума, а для мене була чималою, дуже переживала, що не потягну. За більші суми не беруся, бо не маю певності, що зможу виконати обіцянку.
За мого посередництва було придбано чимало речей які військові просили: прилад нічного бачення, електропилка, електролебідка, колеса на авто, компресор, однофазний зварювальний апарат, бензиновий генератор, купа запчастин до техніки. За зібрані разом з небайдужими людьми кошти не один раз оплачували ремонт авто для наших хлопців в ЗСУ.
За допомоги благодійних фондів пересилала хлопцям продукти харчування, ліки, маскувальні літні і зимові сітки, кікімори, смаколики.
Ще я постійно провожу благодійні лотереї по збору коштів для військових і деякі лоти роблю сама з речей які мені дають військові: тубуси, ящики з під гранат, тощо.
- Чи відчуваєте ви втому людей від війни та зменшення допомоги волонтерам? І що з цим суспільству треба робити, як це змінити, на вашу думку?
- Втома від війни — це глибоке емоційне та фізичне виснаження, що виникає від хронічного стресу, небезпеки та жахливих подій, проявляючись апатією, роздратованістю, погіршенням здоров'я, зниженням мотивації та емоційним притупленням, коли світ здається сірим і монотонним.
Із перелічено вище - на волонтерах найбільш відображається людська апатія, зниження мотивації та емоційне притуплення…це і дорівнює зменшенню допомоги волонтерам..
- Що треба робити суспільству з відчуттям втоми людей від війни?
- Перше-на-перше треба зрозуміти як наша психіка адаптується до жахливих умов війни. Прислухайтеся до себе, навчіться жити тут і зараз, негативні емоції нас виснажують, прийміть реальність такою, якою вона є. Пам’ятайте: від нас залежить лише те, на що ми можемо впливати і що можемо змінити. Стежте за своїм фізичним станом і не забувайте про хобі, адже заняття улюбленою справою перезавантажує нас та надихає на нові звершення.
Раніше ми писали: Жила лише надією: ніжинка Наталія Луценко втратила на війні 20-річного сина
