Часто життя підносить нам сюрпризи. Багато українців зараз «розлетілися» по всьому світу через повномасштабне вторгнення росії в Україну. До вашої уваги – інтерв’ю MYNIZHYN з випускницею Ніжинського фахового медичного коледжу – Наталією Заводовською.
Наші люди всюди.
Часто життя підносить нам сюрпризи. Багато українців зараз «розлетілися» по всьому світу через повномасштабне вторгнення росії в Україну.
До вашої уваги – інтерв’ю MYNIZHYN з випускницею Ніжинського фахового медичного коледжу – Наталією Заводовською.
- Вітаємо! Наталю, розкажи у якому році ти закінчила Ніжинський медколедж і яку саме спеціальність отримала?
- Я закінчила Ніжинський медичний коледж у 2019 році — аж самій не віриться! Моєю спеціальністю стала сестринська справа.
- Чи працювала в Україні за фахом чи зразу виїхала до Америки?
- Після закінчення Ніжинського медичного коледжу я вступила до Сумського державного університету на програму «Медицина» з метою в майбутньому стати лікарем. Я провчилася три роки.
Під час навчання, у період пандемії COVID-19, я почала працювати за фахом медичної сестри в Сумській міській лікарні № 5 у ковідному відділенні, паралельно продовжуючи навчання в університеті.
Після початку великої війни в березні ми разом із батьками та друзями виїхали до Німеччини. Я була змушена залишити роботу, але продовжила навчання в онлайн-форматі.
- Як і коли ти виїхала? Хто допомагав з виїздом, документами? Чи знала вже, куди саме їдеш і чим там будеш займатися чи їхала у невідомість?
- У Німеччині я була 10 місяців, і моєю ціллю було закрити третій рік навчання в СумДУ. Про Кеттерінг коледж я дізналася через своїх друзів. Я ніколи в своєму житті не мріяла про Америку, а саме цікаве — що в школі, коледжі й університеті я ненавиділа англійську мову. Предмет, з якого в мене був найнижчий бал, — це, звичайно ж, англійська. Я завжди всім говорила, що вона мені ніколи не буде потрібна, тому що я нікуди не збираюся виїжджати.
Кеттерінг коледж — це християнський престижний коледж, який підтримує Церква адвентистів сьомого дня. Коли керівництво коледжу дізналося про війну, вони поставили ціль допомогти українським студентам. Був організований відбір, і студентам, які хоч якось були пов’язані з медициною, дали величезну можливість навчатися повністю безкоштовно в Кеттерінг коледжі за спеціальністю Registered Nurse або Respiratory Care Therapist.
Документи для студентської візи мені зробив коледж, але моя дорога в Кеттерінг була не проста. Зараз поясню чому.
Є можливість, є спонсори, але немає мови і немає візи… ВЕСЕЛО! ні…
Я жила в Німеччині в сім’ї лікаря. Ми вимушені були якось комунікувати, і говорити англійською. На секунду… з моїм рівнем: London is the capital of Great Britain і I like. Це був просто жах, тому що такі слова, як can, want, think і need, я вивчила вже в Німеччині .
Ну от, англійська якось тягнеться. Але питання візи залишається…
Я подала документи в Берлін. І що думаєте? В мене — відмова.
Якщо хтось не знає: якщо в тебе є відмова, ти можеш у наступні рази подаватися на візу хоч кожен день, але результат буде один — відмова. Але інколи, коли тобі не відкрили двері, треба ще раз постукати.
І що ж — я подалася у Франкфурт. І, логічно ж, — відмова… У мене вже аж дві відмови, а це означає, що шанси на отримання візи дуже падають. Літній семестр почався, а я — ні з чим … купа переживань, молитов, годин, проведених за англійською, і я подаюся в Краків.
Я була в офіцера, який, проглянувши мою історію, подивився на мене і сказав: — Ти ж знаєш, що отримати візу зараз буде дуже складно?
Я відповіла: так, але в мене немає іншого виходу. Я стараюся, а ви вирішуйте.
Він задавав мені дуже багато запитань, радився з колегами, комусь дзвонив, щось писав на комп’ютері… І в кінцевому результаті — my visa approved.
Я плакала від щастя. Люди з посольства посміхалися на таку реакцію. Їм було приємно. Мені також. Я бачила в цьому всьому Божу руку. Я приїхала в Америку з мінімальною англійською, знаючи, що буду навчатися.
Перші лекції я перекладала через перекладач і підписувала майже кожне слово, яке перекладала. Умови були складні. Нас було 35 українців з різним рівнем англійської, і в нас не було жодних поблажок — ми навчалися на рівні американців.
Я дуже пишаюся нашими українцями, тому що багато людей приїхали з мінімальним рівнем англійської, але всі вчилися 24/7, і кожен семестр закривали на A або B (4 або 5 за п’ятибальною системою).
- Де саме ти зараз живеш і чим займаєшся? Чи є мовний бар’єр?
Я живу в християнській сім’ї американців — вони дуже щирі й люблячі. Місто Кеттерінг, штат Огайо. На даному етапі мого життя я закінчила коледж і самостійно готуюся до екзамену NCLEX, який потрібно скласти, щоб отримати право працювати медсестрою.
У мене все ще є невеликий мовний бар’єр, особливо коли хочу висловити свої думки, але день за днем я покращуюся і зростаю.
- Чи є там українська спільнота, де можна зустрітися, поговорити, порадитися, можливо отримати допомогу?
- Нас, українців, у Кеттерінг коледжі 35 людей, і я ніколи не відчувала себе самотньою. Якщо потрібна допомога, завжди є друзі, які допоможуть, вислухають, дадуть плече, щоб виплакатися, і підтримають.
Усі ці 3 роки, які я була тут, за мене все оплачував Кеттерінг коледж (за ним стоять спонсори, які були готові нас підтримати).
- Яке ставлення там до українців? Що б ти сказала з власного досвіду?
- Стосовно навчання до нас було таке ж саме ставлення, як і до американців — тобто у нас не було жодних поблажок.
Ставлення як до іншої культури — нас люблять і співчувають тому, що відбувається в Україні. Я працювала в госпіталі під час навчання, і дуже багато людей, коли дізнавалися, що я українка, щиро співчували і говорили слова підтримки.
- Які загалом у тебе плани на майбутнє: де і ким ти себе бачиш, і які мрії та цілі вже вдалося втілити в життя?
- Після складання NCLEX я буду працювати медсестрою в госпіталі міста Дейтон у медично-хірургічному відділенні. Я вже отримала водійські права і побувала в багатьох містах Америки: у Нью-Йорку, Каліфорнії, Сан-Дієго та на Ніагарському водоспаді.
Моя ціль — бути найкращою медсестрою, якою я тільки можу бути, і ділитися тими благословіннями, які маю, з українським народом. Я дуже хочу повернутися в Україну і допомагати у відновленні нашої країни.
[GALLERY-1257]
Вас може зацікавити: «На багатьох будинках висять українські прапори»: розмова з дівчиною з Чернігова, яка живе в Канаді