Чи можна назвати Ніжин модним містом і як мешканці повітового центру ХІХ – початку ХХ століття стежили за світовими тенденціями? Хто був законодавцем стилю, що носили в будні й на свята та які деталі гардероба вважалися ознакою доброго смаку?
Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з науковою співробітницею Ніжинського краєзнавчого музею Ларисою Кулик, аби разом зазирнути у моду минулого й дізнатися, чим ніжинці дивували та як вирізнялися серед інших міст.
– Чи справді Ніжин можна назвати модним містом у ХІХ – на початку ХХ століття, і звідки ніжинці дізнавалися про модні тенденції?
– Звісно, Ніжин не був та й не міг бути центром модної індустрії в ХІХ–ХХ ст. у Російській імперії. Але хто ж не захоче побалувати себе модними новинками? Будь то юна гімназистка, купець або суддя – кожний намагався бути, кажучи сучасною мовою, в тренді доступними йому засобами. Наприклад, жінки цікавилися журналами мод, які виступали на той момент єдиними трансляторами модних тенденцій у світі. Великою популярністю користувався журнал «Парижская мода». Він містив модні викрійки і виходив 12 разів на рік. Інший популярний журнал – «Вестник моды» – видавався в Санкт-Петербурзі з 1885–1918 рр. У 1905 р. в Російській імперії виходив журнал мод «ВОРТ», кожний з яких демонстрував більш ніж 500 моделей дамських та дитячих суконь, статті про моду та інше. До того ж спілкування публіки в Дворянському або Купецькому клубах, що розташовувалися на Гоголівській вул., на журфіксах, де в певні дні тижня збиралася публіка для відпочинку, безумовно, не обходило стороною й тему моди.
– Хто в місті найчастіше ставав законодавцем моди – купці, студенти, військові чи міська інтелігенція?
– Найчастіше законодавцями моди було заможне панство, купецтво, поміщики, театральні актори, актриси, тобто всі ті, хто мав фінансову можливість «вкладатися» в модні новинки, мав змогу, подорожуючи Європою, насолоджуватися не лише краєвидами, але й стильними речами, щоб уже потім замовляти пошиття одягу в ательє за останнім «писком» моди.
– Яким був типовий образ ніжинського модника та модниці у повсякденному житті?
– Усі моделі до 1910 р. будувалися за точними параметрами фігури. І взагалі навчання конструювання швейних виробів тоді розпочиналося з вивчення будови тіла.
– Жіноче вбрання мало корсет для сильного стягування талії, поверх нього одягалася сукня. Випукла грудна частина, оздоблений ліф, закрита шия і дзвоноподібна спідниця з треном формували загальний силует сукні. Рукава спочатку були дуже довгими й гладкими, потім їх почали розширювати нижче ліктя і призбирувати біля манжета.
– Спідниці кроїлися таким чином, щоб спереду вони доходили до землі, а позаду залишалося декілька дюймів шлейфу. У другій половині ХІХ ст. дами починають носити короткі відкриті жакети, які одягалися на блузу або на сорочку з коміром та манжетами. До цього костюму одягалася довга рівна спідниця до полу. У прохолодні й холодні сезони жінки носили різноманітні пелерини, манто, каракулеві горжетки. А от завдяки популяризації колекції верхнього одягу французького модельєра Поля Пуаре в жіночому гардеробі з’являється пальто, яке раніше носили лише чоловіки. Прикрашене хутром по коміру, воно миттєво набуло популярності в Європі. Але найпопулярнішими серед ніжинок будь-якого соціального статусу були кохти – це такий нагрудний одяг з рукавами, який з’явився в гардеробі наприкінці ХІХ століття. Залежно від крою виробу, тканини і сезонності кохта мала десятки назв. Часто на старих світлинах бачимо, що кохта і спідниця пошиті з однакової тканини. Це імітація суконь з французьких журналів мод, які складалися з двох частин. Модний міський ліф жіночих суконь став прообразом кохт.
Щодо чоловічої моди, то з середини ХІХ ст. ніжинські модники були одягнені здебільшого у сюртук, жилет, штани, які стали прототипом сучасного чоловічого костюма. І, звісно, неможливо уявити чоловічий гардероб без такої речі, як сорочка. Демократизація сорочки призвела до того, що крохмалити її стало не обов’язково, і з’явилися відкладні комірці. Тканину для цього виробу виготовляли з льону, кропиви, бавовни, шовку, вовни. Сорочки на ґудзиках, як правило, шили пастельних кольорів, у смужку і прикрашали їх краваткою.
– У прохолодну погоду могли одягти, наприклад, пальто «Честерфілд», яке отримало свою назву на честь Джорджа Стенхоупа, 6-го графа Честерфілда, який замовив собі таку модель у середині ХІХ ст. – пряме однобортне пальто на три ґудзики, на рукавах манжети були відсутні. Реглан – варіація «Честерфілда», в якому плече й рукав пошиті з однієї тканини і між ними немає шва.
– Чи відрізнявся святковий та буденний одяг мешканців Ніжина і в яких деталях це найбільше проявлялося?
– Фасони буденного вбрання зберігають доволі простий крій, часто жінки віддавали перевагу довгим рівним спідницям, до яких додавали білу або пастельних кольорів сорочку, блузу. Популярності набув у буденному житті ансамбль кохти та спідниці з однієї тканини, які називали «парочкою» або «парою». Їх шили з ситцю, сатину, тонкої вовни, кашеміру та оксамиту. Пошити кохту було складно, тож їх замовляли у професійних кравчинь. Це могла бути, наприклад, «баска» – кохта, пошита в талію, із розширенням внизу, або «підмостончик» – кохта на запах.
– Святкові ошатні сукні прикрашалися мереживом або гіпюром. Багато обробок бантиками з чорного оксамиту – як на спідницях, так і на ліфах суконь. Для вечірнього і святкового вбрання використовували тюль усіх кольорів, різноманітне мереживо для пишних рукавів. Такі сукні мали кругле, квадратне або V-подібне декольте. Прозорі тканини, мереживо, відкриті плечі – все це робило одяг особливо привабливим. Завдяки фабрикантам на ринку протягом 1905–1906 рр. з’являється великий вибір тканин: картата тканина для костюмів, смугастий шовк, оксамит, тафта.
– Усе більше в моду входять спідниці під назвою тротер, у яких пані та панянки прогулювалися вдень. Така спідниця мала складки, до неї одягався фантазійний жакет з баскою з відкладним коміром, рукава залишалися доволі вузькими.
– Також було багато цікавих теплих жакетів – просторих, з баскою, з відворотами і кишеньковими лацканами.
– Чоловіки в більшості своїй носили костюми (сюртук або піджак, сорочка, брюки, жилет), пошиті далеко не за останніми модними тенденціями, тому що змінювалися вони дуже повільно і тільки в деталях. Увага приділялася в першу чергу бездоганному крою, якості тканини. А ці параметри залежали від «товщини» гаманця кожного чоловіка. На урочисті події справжні джентльмени могли дозволити собі фрак. Обов’язковою деталлю до фрака були сорочки зі вшитим пластроном – так називали сильно накрохмалену частину грудей.
– Які предмети гардеробу або аксесуари вважалися ознакою доброго смаку та статусу?
– Головний убір був своєрідною візитівкою в ті часи. Капелюх, зроблений з якісних матеріалів, оздоблений вишивкою, квітами, мереживом або дорогоцінним камінням, могли дозволити собі жінки з високим соціальним статусом. Також він міг розповісти про освіту і знання правил етикету її володарки, тому що одягався певний капелюшок відповідно до нагоди. У чоловіків популярним залишався протягом усього ХІХ ст. капелюх-циліндр, у моду увійшов «котелок» у другій половині ХІХ століття і був популярний до Другої світової війни.
– Якщо хто й може посперечатися у сексуальності з жіночою білизною, то це, безумовно, жіночі рукавички. У панянок довжина цього аксесуара залежала від довжини рукавів, тобто чим коротший рукав, тим довша рукавичка. Лайкові, оксамитові, замшеві, ажурні – всі вони призначалися на певний випадок життя. Бали або світський захід, прогулянка верхи або подорож, денні прогулянки й візити зобов’язували даму дотримуватися світського етикету. У чоловіків вони ніколи не були довгими. Чоловічі рукавички шили зі шкіри або з тканини. З середини ХІХ ст. наймоднішими стали жовті рукавички, а в кінці цього ж століття набули популярності чорні й білі. Пам’ятаєте відомий вираз – «міняє жінок, як рукавички»? Справа в тім, що в Англії наприкінці ХVIII ст. були чітко сформульовані правила «ідеального джентльмена», згідно з якими рукавички мінялися до шести разів на день.
– Але найцікавіше те, що про ставлення чоловіка до моди, навіть про його літературні та політичні уподобання можна було судити по краватці. Хтось вдягав класичні краватки (завдовжки 132–147 см і завширшки 7–9 см), комусь пасувала краватка аскот, яка отримала свою назву завдяки скачкам в Аскоті (Англія). Вона була з вужчою середньою частиною і ширшими загостреними кінцями. Ще один популярний вид виробу мав назву виндзор, кроївся з міцної тканини по косій лінії. Завдяки своєму крою краватка могла отримати несподівані обриси. Після прем’єри в 1904 році опери Пуччіні «Мадам Батерфляй» популярності набула краватка-метелик. Відтоді цей вид виробу найнеймовірніших забарвлень міцно ввійшов у чоловічий гардероб.
– Чи існували в Ніжині свої кравці, модистки та майстерні, які формували місцеву моду?
– Так, численні кравці і кравчині виконували індивідуальні замовлення на пошиття одягу. Також, наприклад, у 1896 р. на Гоголівській можна було завітати до лавки Гельфгата й прикупити там собі капелюшок або шапку. Не сподобався асортимент виробів у цій лавці – не біда. Поруч, у майстерні Арона Каплана, пошиють вам шапку за вашим бажанням. Також на Гоголівській наприкінці ХІХ ст. існувало декілька магазинів готового плаття. А в лавці Іофа Лейба можна було придбати взуття та інші шевські товари, які привозили з Варшави, Києва, Чернігівської губернії. На початку ХХ ст. у Ніжині мало попит велике ательє на Гоголівській вулиці, яке належало Менделю Тарнопольському. Воно могло запропонувати для пошиття тканину вітчизняного і закордонного виробництва. Гарне сукно – і товсте, і тонке – коштувало дорого. Але як покупцю дізнатися якість сукна? Звичайно, можна повірити, як то кажуть, на слово кравцю або продавцю. Втім краще це зробити самому. Слід було скласти й різко натягнути сукно, щоб воно клацнуло.
– Мода для ніжинців ХІХ – початку ХХ століття була не лише способом самовираження, а й віддзеркаленням соціального статусу, смаку та прагнення бути частиною європейського культурного простору. Через фасони, тканини й аксесуари місто формувало власний стиль, який і сьогодні можна прочитати на старих світлинах.
У другій частині інтерв’ю з Ларисою Кулик ми поговоримо про соціальні відмінності в одязі, курйозні модні історії та те, як зміни на зламі століть вплинули на вигляд ніжинців.
Як повідомляв MYNIZHYN, 30 січня 2026 року у відділі Художній музей НКМ ім. І. Спаського відкрили виставку пресованої флористики Катерини Борисової «В царстві флори».
