Волонтерство має свою рушійну силу, яка в умовах великої війни допомагає українцям гуртуватися та робити соціально важливі справи. Олександр Євтушок із Ніжина — волонтер, який вже понад три роки допомагає військовим, лікарням, малозабезпеченим сім’ям, переселенцям. Його позиція незмінна: допомагати чесно, відкрито й безкорисно, навіть тоді, коли іншим байдуже.
Волонтерство має свою рушійну силу, яка в умовах великої війни допомагає українцям гуртуватися та робити соціально важливі справи.
Олександр Євтушок із Ніжина — волонтер, який вже понад три роки допомагає військовим, лікарням, малозабезпеченим сім’ям, переселенцям. Його позиція незмінна: допомагати чесно, відкрито й безкорисно, навіть тоді, коли іншим байдуже.
Він висловлює слова подяки тим, хто допомагає чим може. Також своїй сім'ї, що теж приймає активну участь у волонтерській діяльності: дружина Інна, старша донька Аня і менша донька Вероніка, яка навчається в першому класі і вже має подяку від соціальної служби за допомогу малозабезпеченим сім’ям.
Як він починав волонтерський шлях і звідки бере сили продовжувати? Які ситуації запам’яталися найбільше під час волонтерської діяльності і перед якими труднощами постає зараз та чому вважає, що люди зневірюються?
Журналісти MYNIZHYN поговорила з Олександром та діляться його відповідями.
- Розкажіть, скільки ви вже займаєтесь волонтерством? Що саме робите, чим допомагаєте? Чим займалися до повномасштабного вторгнення?
- Волонтерством займаюсь вже більше трьох років: допомогою для військових, лікарням та цівільним малозабезпеченим людям.
А до війни займався продажем авто - мото техніки.
- Як зараз проходять збори, які потреби найбільш актуальні на сьогоднішній день, щоб ви сказали з власного досвіду?
- Зборів не роблю зовсім. Знайомі з Ніжина знають, що займаюсь волонтерством, але, на жаль, чужі люди більше допомогли з міста, ніж знайомі.
Але в процесі волонтерської діяльності налагодив контакт з людьми з різних міст, які мають благодійні фонди та організацій і вони мені надсилають все через нову пошту, в залежності від тих чи інших потреб.
А буває і завозять прямо додому і потім я вже сам розподіляю кому що відвезти: в соціальну службу, з якою співпрацюю, в лікарню і, звісно, в першу чергу – формую потреби військових та відправляю їм.
Приміром, на сьогодні це потреба в газових в балонах, також потрібні окопні свічки, харчі бажано у вакуумних упаковках, адже на позиції хлопцям їх простіше зберігати не зіпсованими, а також теплі речі.
В лікарню передаю памперси, постільну білизну, також передав в одне з відділень лікарні, де є потреба - нижню білизну, засоби гігієни.
Крім того – нещодавно передав багато інвалідних візочків, ходунки, милиці, які особливо важливі для людей літнього віку та інвалідів.
Для соціальної служби нам передали дуже багато речей з Європи там і нові і вживані. Ми одягали малозабезпечених і також передавали потребуючим ходунки, милиці, памперси, інвалідні візочки. Бо ця проблема була давно ну ось ми її трішки закрили. Але, звісно, потреб багато і далі є. Всім допомогти я не можу - але хотів би.
[GALLERY-1297]
На фото ходунки, милиці, ролатор.
(Ролатор — це сучасні ходунки на 3-х або 4-х колесах, оснащені гальмами, ручками, сидінням та сумкою, призначені для підтримки вертикального положення, допомоги при ходьбі, зняття навантаження з ніг та покращення координації. – авт.)
- Чи можете сказати, що волонтерська діяльність змінила вас? Якщо так – чим саме? Чи є якісь історії, які найбільше вам запам’яталися у вашій волонтерській діяльності?
- Так – змінила. Я змінив відношення до багатьох знайомих: чужі люди більше допомагають, аніж знайомі. Але кожен знайомий міг би чимось допомогти і ми змогли б закрити більше потреб, особливо для наших військових.
Але, на жаль, людям легше мабуть нікому не допомагати.
А історій багато, але вони більш сумні - бо в країні війна і всі вони пов’язані з людським болем…
- Розкажіть про ваш найбільший збір: на що ви збирали і якими були результати?
- Зазначу, що я жодного разу гроші не просив ні в кого і зборів не робив.
Але знайомі кажуть, що ми заробляємо на волонтерці по 100-200 тис. А коли пропоную і цим людям зайнятися, то ніхто не хоче навіть стати волонтером, навіть купити своїм братам і чи кумам і відправити допомогу, а просять у волонтерів.
Я намагався закривати потреби які в мене були від військових чи то лікарень або малозабезпечених людей. Не завжди виходило закривати потреби повністю, але робив хоча б щось, те, що від мене залежить.
[GALLERY-1294]
- Чи відчуваєте ви власну втому від війни а також від людей загалом та зменшення допомоги волонтерам? І що робити, як це змінити, аби не опускати руки. Щоб ви сказали з цього приводу?
- Від війни втома вже у багатьох людей, але є й такі, яких війна не хвилює.
Дуже сумно, що у нас стільки людей які ніби чекають на рашку, чи їм байдуже на те, що в країні війна…
Допомога зараз скрізь стає меншою, бо допомагати хочуть все менше.
Тут не просять щоб ви допомогли волонтерам а просто є на війні друг, брат сестра, знайомі близькі - то допоможіть ви їм, адже в них є постійно потреби.
Проте, мало хто допоможе. Але що цікаво - коли запитаєш, чому не допоможете своїм в ЗСУ, то говорять, що гроші волонтерам надсилають, мовляв нехай вони й допомагають. А у висновку: ніхто з них волонтерам гроші не надсилав.
З приводу того, що можна змінити, аби у волонтерів руки не опускалися - то мабуть вже нічого не зміниш.
Адже люди які допомагали, багато з них вже втратили той запал, а це мінус допомога, а ті хто не допомагав вони і не будуть цього робити, бо їм краще відпочити, випити, погуляти, аніж когось підтримати.
Але ж тут навіть не просять комусь - ви своїм близьким та знайомим допомагайте.
Приміром, зараз за вікном сильні морози, то ж купіть грілки, газових балонів, термуху. Але ще раз кажу: у нас народ краще відпочине.
Фото з архіву Олександра
Раніше ми писали: «В декретній відпустці намагаюсь «воювати» разом з чоловіком та його побратимами»: розмова з дружиною військового з Ніжина