Олександр Чубак на ніжинському ринку торгує при вході: домашніми яблуками, насінням. Його дружина Анюта продає віники для лазні. Липові, березові, дубові. Ціна від 100 до 120 гривень за один. Збирає і в’яже Олександр, розповідає Юля Семенець, "Вісник Ч".
— Раніше молодь брала. Хлопці з дівчатами або мужики з дружинами. Покупців стало менше. За віниками йдуть ті, кому 50-70 плюс.
— Найголовніше, щоб у вінику не було пластику, — пояснює чоловік. — Бажано зв’язувати натуральним джгутом. Сушу віники в темному, добре провітрюваному місці. Не можна стосами складати. Нерівномірно висушаться. А прілість — найгірше за все. Бо це також мікроорганізми, які впливають на здоров’я.
У середньому вінику 21 гілочка. Зріз гілки треба робити не під кутом. Перпендикулярно, 90 градусів. Щоб ручкою можна було ще й п’ятки масажувати. Вона наче колеться. По інтимних місцях бажано не проводити, може бути алергія, — жартує.
— Гілки заведено збирати на «зелені свята». Але треба їхати в ліс і дивитися, чи сформувався листок, чи тримається на гілці. Дуб можна брати з жолудем, а можна і без. З жолудем корисніший. Коли засушуєш, на листку з’являються білі плями. Підходить для тих, у кого екзема, псоріаз.
У березі є дьоготь. Його використовують фармацевти. І у ваші дівочі лосьйони його додають. А можна просто віником побитися, — сміється. — Березовий — універсальний. Підходить для дітей, жінок, чоловіків. Дуб агресивніший. Більше чоловіки полюбляють. З таким віником в лазні важче дихати. Підходить тим, хто постійно париться. Любителям краще брати два запарені віники. Махати над головою, щоб гуляло гаряче повітря.
— Як правильно віник замочити, щоб листя не обпало?
— У свій час був там, — має на увазі Росію. — Кілька разів з мужиками ходили в лазню, куди приїжджали високі чини. Був там банщик-юний барабанщик, — жартує. — Я спостерігав, як він робить. У дубові діжки по колу ставив віники. Притискав камінням, з вечора заливав водою кімнатної температури. А коли відвідувачі приходили паритися, запарював у гарячій воді. Тоді листок добре тримається. Більше ніж три рази віник використовувати небажано. Перший раз — максимально віддає все поживне. А потім — залишки.
У парильню небажано брати віники з різних порід дерев. Липа, як на мене, найкраща. Але і за ціною найдорожча. З неї мало роблять. Таким віником одразу не б’ють. Кладуть на сидіння в парильні. Так роблять ті, хто кашляє. Усе відхаркується і вилітає за метри.
Для крутої парки є полин, — показує невеличкі пакетики з травами. Коштують від 30 до 40 гривень. Треба звертати увагу, щоб на нього не було алергії. Теж у воді запарювати. Хтось гілочку у віник ув’язує. Я рекомендую сушену дрібку кинути у воду. Коли з парильні виходиш, на губах залишається гіркота. Оцю водичку черпачком на каміння треба.
А ще є десятикомпонентник. Суміш трав: пижмо, безсмертник, материнка… Рідко, але деякі запарюють гострий перець. Чи шишки зі смолою.
— В аптеках багато ефірних олій. Від сосни та інших хвойних до цитрусових ароматів.
— Можна. Але бажано, щоб менше хімії. Бо нею дихають ваші легені. Комусь добре в парильні при 70 градусах, хтось до ста смалить. Я вже в роках. Мені більше ніж 80 не треба давати.
— У якій ви паритесь?
— У зятевій, — сміється. — Зроблена з липової дошки.
Більше трьох заходів у парильню не треба робити. Сердечникам не треба контрастний душ, обливатися холодною водою, падати в сніг. Для цього треба мати міцне здоров’я. Без спиртного. Не можна ні вина, ні пива. Навіть після лазні. Бо це алкоголізм, а не оздоровлення. Додаткове навантаження на серце.
Фото: Юля Семенець
На фото: Олександр Чубак
Як повідомляв MYNIZHYN, за монастирськими стінами — не ізоляція від світу, а шлях до себе. Ієромонах Януарій розповідає про свій вибір: від юнацьких пошуків і мистецтва — до чернечого життя, від Криму — до Чернігівщини. У відвертому інтерв’ю — про віру, розрив із минулим, народження нової української церкви та про те, чому монахом стають не для втечі, а щоб жити по-іншому
