«За що Петра вбили, за його доброту?»

12 жовтня в селі Сухоярівка Прилуцького району поховали 46-річного Петра Лісового. Попрощатися прийшли не тільки односельці. З’їхалися чоловіки з усієї округи. Втирали сльози. Адже втратили безвідмовного майстра на всі руки.

Лісового вбили вдома в ніч із 8 на 9 жовтня, металевою трубою, добили ж цеглиною по голові. За підозрою затримали 22-річного Олександра Гету з Сергіївки та 23-річного Віталія Українського з Малківки.

 

— Це втрата з усіх втрат, — каже 39-річний Дмитро Болгар. - Петро був у селі головною допомогою. Світло у когось пропаде, біжать до нього: «Іди, полагодь». Поламався телевізор, кличуть Петра. Він був наш климачівський Кулібін (між собою селяни називають село Сухоярівку Климачі). Із трактором чи іншою технікою навіть з навколишніх сіл їхали до нього. У Петра токарний верстат, допоможе, полагодить. Черги, бувало, стояли під двором. Умів він багато що. Розумівся на електротехніці.

 

 

— Отож-то, що безвідмовний. За що Петра вбили, за його ж доброту? — зітхає 59-річна Юлія Лісова, дружина Петрового покійного брата.

— Прибудову до хати зробив, ремонт почав, а закінчити руки не доходили. Бо все людям допомагав. А ще ж і на роботу ходив. Працював кранівником на козловому крані, на товарному дворі залізничної станції Прилуки. Він ніколи не був одружений. Жив сам. Так склалося. Батьки померли, було в нього три брати, усіх уже немає. Пішли з життя, коли їм по 50 років не було, як оце він.

 

На кладовищі Петро лежить між братами. І хоча мого чоловіка Івана вже 19 років немає, ми підтримували стосунки з Петром. У нього і город, і трактор, допомогти ж треба. Я їздила й маму свою, 78-річну Олександру Шинкаренко, привезла, — продовжує Юлія Вікторівна. — Вона тут жила.

 

По селу почалися часті крадіжки, а в нього повен двір заліза, чужі вулики на городі стоять. От і сиділа баба, як сторож двора, хоча Петро й відеокамеру поставив. Прийшли злодюги й до нього.

 

Було це десь у кінці лютого - на початку березня. Стукали в двері пізно ввечері. Вимагали відчинити. Мама не відкрила. Злякалася, зателефонувала Петру, він якраз був на роботі. Лише світло ввімкнула на ганку. Так камера їх і показала. Двоє чоловіків, обличчя закриті каптурами, не розгледіти. Доки Петро приїхав, вони вже втекли.

 

Віталій - один з тих катюг, що вбили чоловіка. Жив у нього на квартирі раніше. Петро його ковбасою й булками годував, плати за житло не брав, — розповідає Юлія Лісова. — До Петра квартиранти в травні просилися. Сім’я з дитиною. Подивилися, а в хаті туалета немає, і пішли. А невдовзі з’явився цей Віталій. Його мати з дому вигнала, жив у сусідній Малківці. Жалівся, що паспорт у нього забрала. Петро його впустив пожити.

 

 

— Знав. Та він у нас жалісливий був. Собак, котів бездомних підбирав і приносив додому. Якось на вокзалі в Прилуках почув, як нявчить кошеня під прилавком, поліз, дістав, забрав. Я кажу: «Уже дома п’ятеро котів є». А він: «Холодно, осінь, воно ж пропаде».

 

 

— Ні. То ходив десь, то днями лежав на дивані.

 

— О шостій ранку 9 жовтня мені подзвонила мама, — продовжує Юлія Лісова. — Пожалілася, що двері зачинилися в кімнату, вийти не може. «О п’ятій ранку встала, стукаю, вийти не можу. Ти Петрові подзвони, бо він мене не чує», — сказала. Я давай набирати Петра: «Абонент не може прийняти дзвінок». Набирала, набирала. А мати ще десь годину стукала. А тоді подзвонила я сусіду Петра й другові в Малківку. Вони прийшли, хвіртка, яка була на кодовому замку, відкрита. Сараї порозкривані. А хата зачинена. Витягли в коридорі вікно, а там повно крові: і на підлозі, бризки крові й мізків на стінах. А Петра ніде немає. Я подумала, що він поранився, бо ввечері майстрував, і треба викликати «швидку». Кинулися шукати по двору, а він за сараєм мертвий лежить. Його вбили десь опівночі. Я знайшла годинник, упав у чан з водою біля порогу, коли його тягли з хати, зупинився на 00.10.

 Реклама: